Яка позовна давність застосовується у ЗЕД?

Згідно зі ст. 256 ЦКУ, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦКУ).

А як визначити строк позовної давності у ЗЕД?

У ЗЕД правила обчислення строків позовної давності мають визначатися згідно з нормами того права, яким регламентується відповідний договір. При цьому учасники правовідносин можуть самостійно обрати право, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Це випливає з норм ч. 1 ст. 5 та ч. 1 ст. 32 Закону №2709.

До того ж умова про вибір матеріального і процесуального права, яке застосовуватиметься судом у разі виникнення спору за зовнішньоекономічним договором, належить до його обов’язкових умов (п. 1.12 Положення №201) і має зазначатися в договорі.

Тобто якщо сторони ЗЕД-договору зазначать у ньому, що строк позовної давності визначатиметься за ст. 257 ЦКУ, то позовна давність триватиме три роки.

Але статтею 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, яку ратифіковано постановою ВРУ від 14.07.93 р. №3382-XІI, встановлено строк позовної давності чотири роки. Перелік країн, які є учасниками Конвенції, було зазначено у листі МЗС від 17.12.2007 р. №72/19-612/1-3811.

Чи немає у Конвенції пріоритету над умовами ЗЕД-договору? Яким є строк позовної давності за договором ЗЕД — 3 чи 4 роки?

Мін’юст у листі від 15.06.2017 р. №22533/К-14013/8 зробив такі висновки:

1) враховуючи багатоманіття винятків та умов, передбачених Конвенцією, слід уточнювати правову природу укладеного міжнародного договору купівлі-продажу з метою з’ясування його відповідності умовам, передбаченим Конвенцією. Тобто спочатку слід проаналізувати конкретний договір, щоб сказати, поширюється на нього ця Конвенція, чи ні;

2) з огляду на ст. 9 Конституції, Конвенція є частиною національного законодавства України. Тож зовсім оминути її норми не можна.

Тому Мін’юст вважає: якщо комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах (тобто державах, на які поширюється дія Конвенції), до таких договорів буде застосовуватися чотирирічний строк позовної давності.

Але Конвенція дає можливість не застосовувати її норми за умови, якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ч. 3 ст. 3 Конвенції).

Тож якщо у ЗЕД-договорі це буде чітко обумовлено та наведено позовну давність 3 роки, то саме цей строк буде позовною давністю.

І зверніть увагу: Конвенція не поширюється на відносини за договором купівлі-продажу низки товарів, зазначених у ст. 4 Конвенції, та на відносини з виконання робіт і надання послуг (ст. 6 Конвенції).

Отже, 3 роки позовної давності буде встановлюватися для випадків:

1) коли сторони ЗЕД-договору вирішили не застосовувати Конвенцію і чітко зазначили про це в договорі. Не зайвим буде зазначити про те, що строк давності за таким договором визначатиметься за ст. 257 ЦКУ;

2) коли договір ЗЕД укладається з країною, на яку норми Конвенції не поширюються;

3) коли договір було укладено на купівлю:

— товарів, які купуються для особистого, сімейного або домашнього користування; предметів, що продаються з аукціону;

— товарів, що продаються в порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону;

— фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;

— суден водного і повітряного транспорту;

— електроенергії;

4) коли договір ЗЕД укладається на виконання робіт чи надання послуг.

В інших випадках строк позовної давності, згідно з Конвенцією, становить 4 роки (ст. 8 Конвенції). Цей строк може продовжуватися або припинятися, проте його загальна тривалість не повинна перевищувати 10 років (ст. 24 Конвенції). За загальним правилом строк позовної давності починає обчислюватися з дня виникнення порушення зобов’язань однією зі сторін договору.