Законом України «Про відпустки», статтею 84 Кодексу законів про працю України передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).
У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
Статтею 26 Закону України «Про відпустки» визначено відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак, надання відпустки без збереження заробітної плати можливе лише за бажанням працівника (на підставі його письмової заяви), а не з ініціативи роботодавця. У заяві про надання відпустки без збереження заробітної плати мають бути зазначені: причина, з якої працівник просить надати неоплачувану відпустку; дата початку відпустки; тривалість відпустки.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:
1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;
2) необхідності догляду за хворою дитиною;
3) необхідності догляду за хворим членом сім’ї;
4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
5-1) на період перебування у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій;
6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;
7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
8) перебування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом соціального страхування України застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі – МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку №440, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу п’ятого частини другої статті 22 Закону у разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у порядку та розмірах, установлених цим Законом.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 23 Закону допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:
1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
5) у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
Отже, Законом передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати.
Відтак, якщо період хвороби повністю припадає на час відпустки без збереження заробітної плати, не залежно від підстав надання такої відпустки – допомога по тимчасовій непрацездатності за цей період не надається. Якщо листок непрацездатності припадає у тому числі й на період, коли працівник уже повинен вийти з відпустки на роботу, то пропущені через хворобу дні оплачують на загальних підставах. Відлік перших 5 днів тимчасової непрацездатності починається з першого дня хвороби працівника. Оплата лікарняного листка чи то за рахунок роботодавця, чи за рахунок Фонду соціального страхування України (з шостого дня непрацездатності) здійснюється за дні хвороби, які припадають на період, коли працівник повинен був вийти на роботу.
