Безперечно, служба у лавах Збройних Сил України це не тільки почесний обов’язок, а ще й головний біль для роботодавця. Чому? Тому що його “каратимуть” за звільнення такого “ініціативного добровольця” гривнею. Як саме: зараз все по-порядку.
Відповідно до законодавства, за працівником мають зберігатися місце роботи, посада й середній заробіток на весь період військової служби.
Тобто поки працівник несе почесну службу працедавець має нараховувати та сплачувати йому середній заробіток, а також нараховувати та утримувати всі податки, вносити ці дані у звітність. І Боже збав звільнити такого працівника.
Звільнення такого робітника, окрім його власного бажання, звісно, карається!
Працівник обуриться та поскаржиться Управлінню праці,а ті в свою чергу не забаряться із перевіркою.
Фахівці Держпраці обов’язково проведуть інспекційне відвідування та встановлять факт порушення законодавства про працю, не зберігши за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом, його робоче місце, посаду та середній заробіток.
1. Документальне оформлення часу відсутності працівника призваного на військову службу.
Працівник інформує свого роботодавця, що його призвали на службу за допомогою повістки, яку працівник має пред’явити за місцем роботи.
Також повідомлення про призов громадян України на строкову військову службу, призов на військову службу під час мобілізації районними військовими комісаріатами роботодавцю надсилається у десятиденний строк (п. 253 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 та лист Міністерства оборони України від 20.11.2015 р. № 116/2/2/21362)
Роботодавець на підставі повістки про призов працівника на військову службу видає наказ про увільнення такого працівника від роботи на період військової служби.
Важливо! В наказі про увільнення працівника від роботи у зв’язку з призовом на військову службу необхідно вказати, що гарантії за працівником зберігаються на час дії особливого періоду. Зауважимо, що зміст такого наказу не буде мати будь-яких відмінностей залежно від виду військової служби, яку буде проходити працівник.
У табелі обліку використання робочого часу весь період відсутності працівника у зв’язку з несенням військової служби позначається буквеним кодом «ІН» (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством) або цифровим «22».
У трудову книжку працівника запис про проходження військової служби не вноситься. Внесення такого запису не передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту населення від 29.07.93 р. № 58.
2. Гарантії, якими наділені працівники, які проходять військову службу.
Відповідно до ч. 3 статті 119 Кодексу законів про працю за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Важливо! Хоча працівники, які направлені на альтернативну (невійськову) службу, не зазначені прямо в статті 119 КЗпП, проте на них також поширюються дані гарантії відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ “Про альтернативну (невійськову) службу”.
Згідно з положеннями статті 42 Кодексу законів про працю при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, – протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Розрахунок середнього заробітку відбувається відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08.02.95 р. № 100.
Також таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
3. Гарантії середнього заробітку та збереження робочого місця на осіб, що також працюють за сумісництвом
Застереження про те, що гарантії надаються тільки за основним місцем роботи працівника, у ст. 119 КЗпП України немає.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством).
Тому середній заробіток необхідно розраховувати окремо за основним місцем роботи і за сумісництвом. Тобто до розрахунку середньої зарплати за основним місцем роботи необхідно включати виплати, нараховані в розрахунковому періоді тільки за основним місцем роботи, а за сумісництвом — виплати, нараховані в розрахунковому періоді тільки на роботі за сумісництвом.
Таким чином, під час того, як працівники проходять військову службу роботодавець зобов’язаний зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.
4. Звільнення працівника, що проходить військову службу
Для поновлення працівника на роботі необхідним є зверненням до суду. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску строку з поважних причин суд може поновити ці строки. (статті 233, 234 КЗпП).
Також працівники можуть при подачі позову просити стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП.
Враховуючи зазначені вищі гарантії та судову практику, суди стають на сторону працівника та задовольняють позовні вимоги про поновлення працівника та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (наприклад, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2017 у справі № 161/8802/16-ц; постанова Верховного Суду (далі – ВС) від 12 грудня 2018 року у справі № 336/5687/16; Постанова ВС від 03 липня 2019 року у справі № 683/319/17)
5. Строковий трудовий договір з працівником у період його військової служби: чи можна розірвати договір у зв’язку із закінченням строку його дії?
Важливо! Передбачені ст. 119 КЗпП України гарантії за своєю сферою дії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.
Працівників, у яких закінчився строковий трудовий договір під час призову на військову службу або дії його контракту, звільняти за пунктом 2 статті 36 КЗпП України не варто.
Державна служба з питань праці вважає, що на час виконання своїх державних обов’язків за працівником повинні зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток незалежно від того, укладений з ним безстроковий чи строковий трудовий договір.
Держпраці зазначає, що останнім днем дії строкового трудового договору є день закінчення проходження військової служби (роз’яснення від 07.04.2015 р. «Гарантії для працівників, призваних на військову службу під час мобілізації»)
Судова практика також підтримує позицію Держпраці та стає на сторону працівників. Верховний Суд, проти звільнення таких працівників в день закінчення дії строкового трудового договору (постанови ВС від 25.07.2018 р. у справі № 761/33202/16-ц та від 28.03.2018 р. у справі № 761/8873/16-ц).
Таким чином, працівнику, у якого закінчився строковий трудовий договір, зберігають місце роботи, посаду та середній заробіток на весь час призову на військову службу або дії його контракту.
6. Відповідальність за порушення гарантій працівника у період його військової служби
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн).
Також звертаємо увагу, що за порушення гарантій та пільг, встановлених вище наведеними законами, визначена відповідальність згідно ст. 265 КЗпП.
“…недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці – у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, – у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження;”
Золотих Ю.І.
