Податкова намагається якомога більше знати про платника податків, а його активи, матеріальні та кадрові ресурси перебувають у зоні особливої уваги, адже це дозволяє виокремити добросовісних, законослухняних підприємців, попередити податкові порушення, спланувати до кого слід завітати з перевіркою в першу чергу, а про кого «забути» на деякий час.
Створення різноманітних податкових форм звітності, повідомлень, заяв покликане забезпечити дієвий податковий контроль, однак в українських реаліях все це може стати і інструментом для зловживань та тиску з боку податківців, а зважаючи на нескінченні податкові реформи, нормативна неузгодженість і неоднозначність у тлумаченні не сприяють покращенню податкової дисципліни.
Не вщухають дискусії щодо доцільності та необхідності подачі повідомлення за формою 20-ОПП, обов’язковість якої визначена положеннями Наказу Міністерства фінансів України за № 1588 від 09.12.2011 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» (далі – «Порядок № 1588»).
Логіка щодо її подачі досить проста: про будь-який цінний ресурс (власний, орендований), який є у підприємця, податкова вправі знати, а бізнесмен, замість того аби створювати робочі місця та сплачувати податки, повинен повідомляти.
Найбільш гостро стоїть проблема з подачею 20-ОПП для платників ПДВ, адже її відсутність свідчить, на думку контролерів, про однозначну неможливість поставляти, виробляти товари, виконувати роботи, надавати послуги на користь своїх контрагентів, а тому відповідну податкову накладну слід «заблокувати», і нехай вже сам підприємець доводить реальність своїх господарських операцій. У таких ситуаціях податкова стає і прокурором, і суддею. На довершення, податкова може взагалі розірвати в односторонньому порядку договір про визнання електронних підписів (див. Постанову ВС від 03.09.2020 у справі за № 820/7240/16).
Натомість небезпека з 20-ОПП не оминула й єдинників, для яких штраф в декілька сотень гривен за неподачу податкової звітності чи якогось повідомлення є доволі болісним.
Навіщо підприємцю подавати 20-ОПП, якщо його місцезнаходження зазначено в ЄДР?
Виходячи з положень п. 299.7 ст. 299 Податкового кодексу України (далі – «ПКУ») до реєстру платників єдиного податку, зокрема, вноситься інформація про податкову адресу та місце провадження господарської діяльності.
Своєю чергою, відповідно до п. 65.1 ст. 65 ПКУ взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється саме за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – «ЄДР»), наданих реєстратором під час реєстрації цієї особи підприємцем.
Податкова адреса – місце проживання фізичної особи-підприємця, і ця адреса одна (ст. 45 ПКУ).
Цілком прогнозовано, що податкова бажає знати і про податкову адресу, про яку вона дізнається від реєстратора, і про місце провадження господарської діяльності, адже, якщо податкова «захоче» завітати на фактичну перевірку, то вона навідається саме за місцем фактичного провадження діяльності платника, розташування його господарських або інших об’єктів права власності (пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПКУ).
А тому, про місце провадження, на думку податкової, платник податків повинен повідомити самостійно, подавши повідомлення за формою 20-ОПП з урахуванням положень Порядку № 1588.
Отож положення ПКУ розрізняють поняття «податкова адреса» та «місце провадження господарською діяльністю».
Дійсно, адреса, зазначена в ЄДР буде і податковою, і місцем проживання підприємця, а податковій ця адреса стане відома з ЄДР, однак цього, їй, на жаль, замало.
Так, у загальнодоступній інформаційно-довідковому ресурсі (ЗІР) зазначається про те, якщо місце проживання фізичної особи-підприємця є місцем, де проводиться підприємницька діяльність, або воно пов’язане із здійсненням підприємницької діяльності, то така фізична особа-підприємець повинна подати до контролюючого органу повідомлення за формою 20-ОПП з інформацією про даний об’єкт оподаткування протягом 10 робочих днів після проведення державної реєстрації підприємницької діяльності (див. підкатегорія 116.11 ЗІР).
Є поширеною практикою для єдинників, коли місцем провадження своєї діяльності підприємці зазначають всю Україну.
З цього приводу існує дві точки зору самої податкової.
Варіант № 1. У разі, якщо відповідно до зазначених у зверненні КВЕДів платником податків провадиться діяльність по всій території країни, то для заповнення повідомлення № 20-ОПП із довідника обирається той тип, який найбільше відповідає виду чи місцю провадження діяльності.
При цьому застосовується принцип укрупнення інформації про об’єкт оподаткування. Наприклад, якщо оптова торгівля комп’ютерами, периферійним устаткуванням, роздрібна торгівля чи торгівля через мережу Інтернет здійснюється зі складу, то у повідомленні № 20-ОПП надається інформація про склад, склад-магазин. Якщо надаються послуги з консультування, інформаційні послуги, то в повідомленні № 20-ОПП зазначається місце надання таких послуг (офіс, квартира, кабінет, консультативний пункт) (див., для прикладу, Індивідуальну податкову консультацію ДПС України № 4595/ІПК/99-00-04-05-03-06 від 06.11.2020).
Варіант № 2. За аналогією із заявою про обрання спрощеної системи оподаткування може піти таким шляхом. Якщо ж ФОП – платник єдиного податку планує здійснювати діяльність у заздалегідь не визначених місцях (надання послуг, торгівля на виставках, ринках), то у графі «Область, район, населений пункт» поля 6 «Місце провадження господарської діяльності» Заяви про обрання спрощеної системи оподаткування зазначається: «Надання послуг на території України» та/або «Торгівля на території України». При цьому інші графи поля 6 Заяви не заповнюються (див., для прикладу, Індивідуальну податкову ДПС України за №2040/6/99-00-04-07-03-15/ІПК від 19.12.2019).
Нагадуємо, що в особистому кабінеті платника на порталі податкової форма 20-ОПП має код J1312002, однак навряд чи можна буде скористатися другим варіантом, підписавши повідомлення електронним цифровим підписом, адже не заповнені поля в таблиці є критичними технічними помилками, що не дозволять, загалом, ні підписати документ, ні, тим більше, його відправити (подати). Добре, що відповідно до положень п. 4.10 Порядку № 1588 допускається складання повідомлення та його надіслання на адресу податкової звичайною поштою в друкованому вигляді.
Без штрафу податкова нікого не залишає
Загалом, податкова застосовує штраф за не подачу 20-ОПП з урахуванням положень п. 117.1 ст. 117 ПКУ на фізичних осіб-підприємців – у розмірі 340 грн (до травня 2020 року штраф був 170 грн.), на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, – 1020 грн (до травня 2020 року штраф становив 510 грн.).
Якщо обов’язок щодо подачі 20-ОПП виник у період дії карантину, то штраф, визначений ст. 117 ПКУ не застосовується (див. підкатегорія 116.12 ЗІР).
Подавши 20-ОПП, чи можна забути про всі проблеми?
На жаль, проблеми лише відкладаються на майбутнє, та породжують нові ризики.
По-перше, кожний власник (фізична, юридична особа) будь-якої нерухомості (житлової, нежитлової) зобов’язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, про що зазначено в ст. 266 ПКУ. При цьому, положеннями п. 266.4 ст. 266 ПКУ визначені пільги при сплаті цього податку: які для квартир становлять 60 кв. м, для житлових будинків – 120 кв. м., для різних типів об’єктів – 180 кв. м, – тобто в межах цих площ податок не нараховується.
Однак, ця пільга не застосовується, якщо об’єкт нерухомості використовується в підприємницькій діяльності.
Отож виходить, що подавши 20-ОПП, платник податків фактично визнає, що у власній оселі здійснює підприємницьку діяльність, а тому слід очікувати, що податківці нарахують ще й податок на нерухомість за ставкою встановленою органами місцевого самоврядування, але в будь-якому випадку, не більшою, ніж 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати (на сьогоднішній день це 90 грн.) за кожний метр.
По-друге, якщо підприємець здає в оренду власні земельні ділянки чи своє нерухоме майно, розташоване на цих земельних ділянках, то він не звільняється ще й від податку на майно в частині земельного податку, а тому 20-ОПП може стати тим індикатором, за допомогою якого податкова довідається про факт здачі в оренду нерухомості.
Таким чином, 20-ОПП стає джокером для податківців, яким вони можуть скористатися в будь-яких момент.
Глухий кут? Без сподівань на порятунок?
Відповідно до п. 63.3 ст. 63 ПКУ з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
У свою чергу, пунктом 7.1 розділу VІІ Порядку № 1588 визначено: якщо відповідно до законодавства у платника податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.
Отже, підсумовуємо, обов’язок стати на облік за неосновним місцем обліку виникає щодо об’єктів, які знаходяться на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, тобто виходить, якщо місце проживання підприємця є місцем здійснення його підприємницької діяльності і, цілком зрозуміло, що ці адреси будуть у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці, то фізособа не зможе технічно перебувати в одній податковій службі як за основним та і за неосновним місцем обліку.
Далі в п. 63.3 ст. 63 ПКУ йдеться про те, що заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
Ці положенням, по суті, дублюються і в п. 7.2 Порядку № 1588: для взяття на облік за неосновним місцем обліку платник податків зобов’язаний протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню чи пов’язані з оподаткуванням, подати до відповідного контролюючого органу заяву про взяття на облік за неосновним місцем обліку за формою 17-ОПП.
Відомості заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку вносяться до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.
І відразу слід звернути увагу на те, що 17-ОПП є заявою про взяття на облік за неосновним місцем обліку, натомість 20-ОПП є повідомленням, а не заявою. Це важливо, про що йтиметься нижче.
Якщо повернутися до положень п. 117.1 ст. 117 ПКУ, то в ній мовиться, зокрема, про те, що за неподання у строки та у випадках, передбачених ПКУ, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, передбачається застосування штрафів (340 грн для фізосіб-підприємців, 1020 грн – юридичних осіб).
Тут існує два ключових моменти:
(1) форма документа про взяття на облік називається саме «заява», а не повідомлення,
(2) строк подачі такої заяви визначений положеннями ПКУ, а не Порядком № 1588.
Повернімося до п. 63.3 ст. 63 ПКУ, де встановлений строк для подачі саме заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку. Отож виходить, що витлумачити положення ст. 117 ПКУ можна таким чином, що відповідальність наступає саме за неподачу заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку, тобто заяви за формою 17-ОПП, а не повідомлення за формою 20-ОПП.
Надію на справедливість «дарує» судова практика.
Так, зокрема, колегією Восьмого апеляційного адміністративного суду в своїй Постанові від 14.04.2021 по справі за № 140/10519/20 були підтримані мотиви першої інстанції, якими позовні вимоги задовільнили: норми ПКУ не встановлюють строків подання повідомлення за формою № 20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно п. 117.1 ст.117 ПКУ.
Посилання відповідача на строки, встановлені Порядком № 1588 є помилковим, оскільки, санкція ст. 117 ПКУ передбачає відповідальність за порушення строків, встановлених виключно ПКУ.
… повідомлення про об`єкт оподаткування за формою 20-ОПП не є тотожним заяві про взяття на облік. Отже неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності згідно з п. 117.1 ст. 117 ПК України.
Хотілося б наголосити на тому, що наведений матеріал не є консультацією, а тому в конкретній ситуації з урахуванням специфіки та особливостей, можливий варіант, коли подати 20-ОПП є доцільним та обґрунтованим. Пам’ятаймо: самодіяльність у питаннях оподаткування є небезпечною для Вашого бізнесу.
Євген Власов
Податковий адвокат
Адвокатське бюро «Вектор»
