Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 755/7943/20-ц, в якій досліджував питання підтвердження витрат на правничу допомогу.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що постановою Київського апеляційного суду Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь заявника 7 040,80 грн судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним судових витрат на правову допомогу.
У касаційній скарзі касатор зазначав, що в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що заявник не подав до суду примірника договору про надання правової допомоги адвокатом, тому апеляційний суд був позбавлений можливості перевірити не лише порядок обчислення гонорару та його розмір, а й пересвідчитись, що отримані адвокатом кошти за наданими квитанціями до прибуткового касового ордера сплачені за представництво заявника саме у цій справі.
Висновок Верховного Суду
За обставинами цієї справи не викликає сумнівів, що при розгляді справи у суді як першої, так і апеляційної інстанцій заявнику надавалася професійна правова допомога адвокатом на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року.
ВС підкреслив, що та обставина, що заявник не надав суду примірника цього договору про надання правової допомоги адвокатом не спростовує факту понесення ним витрат на правничу допомогу саме у цій справі, а не іншій, оскільки заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано інші належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року, виданий на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року; квитанції до прибуткового касового ордера № 14, № 2 і № 3.
Квитанції до прибуткового касового ордера, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з органу ДВС на користь заявника у розмірі 6 200,00 грн.
ВС зазначив, що посилання заявника у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, є необґрунтованими, оскільки в указаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Тобто, Верховний Суд сформулював висновок про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги. Цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.
Заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року, виданий на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року; квитанції до прибуткового касового ордера № 14, № 2 і № 3.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду і не дають підстав вважати, що судом порушені норми процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
