Статтею 47 КЗпП передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч. 1 п. 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 п. 9 статті 16 Закону № 1105, застраховані особи мають право на судовий захист своїх прав.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону № 1105, документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.
Згідно ч. 2 ст. 32 Закону № 1105, допомога по тимчасовій непрацездатності, виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), інших підставах, передбачених законом, — у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Відповідно до ст. 34 Закону № 1105, фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Відповідно до п. 2 Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 р. № 12 (далі — Порядок), у разі настання у застрахованої особи страхового випадку, пов’язаного з тимчасовою втратою працездатності, комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, з урахуванням вимог Положення про комісію (уповноваженого) із страхування з тимчасової втрати працездатності, на підставі поданих документів, передбачених статтею 31 Закону № 1105, приймає рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі.
На підставі рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення матеріального забезпечення (далі — комісія) страхувальник нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка повинна бути передана до робочих органів виконавчої дирекції Фонду не пізніше 5 робочих днів з дати прийняття комісією такого рішення.
Відповідно до п. 9 Порядку, після надходження коштів, зазначених у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника, останній зобов’язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення не пізніше, ніж у строки, визначені у частині другій статті 32 Закону № 1105.
Відповідно до абз. 2–3 ч. 4 статті 32 Закону № 1105, не одержане застрахованою особою своєчасно матеріальне забезпечення виплачується за минулий час у розмірі, встановленому на час настання страхового випадку.
Суми матеріального забезпечення, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення.
За несвоєчасну виплату заробітної плати роботодавця може бути притягнуто до різних видів відповідальності, в тому числі адміністративної або кримінальної.
