Користувачі соціальних мереж активно обговорюють заяву члену Генштабу ЗСУ про те, що «військовозобов’язані повинні мати довідку з військкомату не лише для виїзду за кордон, а й для виїзду за межі адміністративних районів..(…) Військовозобов’язаний, який в умовах, коли в державі проводиться мобілізація, має намір покинути місце проживання і виїхати за межі адміністративного району, повинен про це повідомити районного військового комісара і отримати дозвіл… Це не обов’язково виїзд за межі державного кордону. Навіть переміщуючись (виділено мною) по території держави».
В жодному випадку не пропагуючи ухилення від мобілізації, спробуємо проаналізувати, чи відповідає це дійсності?
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно статті 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Щодо порядку виїзду за кордон. Відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордону випадках, якщо:
– він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю;
– діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання – до виконання зобов’язань, або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
– стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, – до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
– він засуджений за вчинення кримінального правопорушення – до відбуття покарання або звільнення від покарання;
– він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), – до виконання зобов’язань;
– він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості – до з’ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;
– щодо нього подано цивільний позов до суду – до закінчення провадження у справі;
– він перебуває під адміністративним наглядом міліції – до припинення нагляду.
Згідно статті 11 цього ж Закону, військовослужбовці можуть виїжджати з України на загальних підставах.
Стосовно термінів «зміна місця проживання» та «пересування». Стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає термін «свобода пересування» як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
– у прикордонній смузі;
– на територіях військових об’єктів;
– у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
– на приватних земельних ділянках;
– на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
– на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
– на тимчасово окупованих територіях.
Свобода пересування обмежується щодо:
– осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі;
– осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
-осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
– осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
– осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
– іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;
– осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;
– іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.
Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Тепер визначимось з терміном «місце проживання» та «місце перебування». Знову ж таки, відповідно до статті 3 вищевказаного Закону, місце перебування — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік.
В свою чергу, місце проживання – це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Так ось, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (частина 6 статті 22) забороняє громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації змінювати місце проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті (віськового комісара).
Таким чином, можна прийти до висновку, що ані про обмеження виїзду за кордон (не на постійне місце проживання), ані про обмеження свободи пересування військовозобов’язаних на територіях, де не введено військовий або надзвичайний стан, в чинному законодавстві наразі не йдеться.
Андрей Авторгов,
Управляющий партнер ЮФ «Агентство по вопросам долгов и банкротства», адвокат
