Скорочений робочий день тут розглядати не треба, бо скорочений — це значить, що робочого часу менше, а платити треба як за робочий день повної тривалості, а ось неповний робочий день і дистанційну роботу — варто розглянути, але тільки за згодою працівника. Згода наразі може бути надана в електронній формі, аби не порушувати умови карантину.
Не плутайте! Робочий час: скорочений VS неповний
Умовно робочий час за його тривалістю можна поділити на такі види:
- Нормальний — тривалість робочого часу працівників, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50 КЗпП).
- Скорочений — час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в повному розмірі (стаття 51 КЗпП).
- Неповний — тривалість робочого часу менша, ніж це встановлено нормативними актами. (стаття 56 КЗпП України).
Поняття «скорочена тривалість робочого часу» слід відрізняти від поняття «неповний робочий час».
Скорочений робочий час встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;
2) для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень;
3) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;
4) для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) — скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.
Неповний робочий час встановлюється за згодою роботодавця всім працівникам.
Неповний робочий час встановлюється обов’язково:
1) вагітній жінці;
2) жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років;
3) жінки, яка має дитину з інвалідністю, тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або
4) жінки, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;
5) особам з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, на їх прохання.
Оскільки скорочений робочий час встановлюється законодавством, то дотримання таких норм роботодавцем є обов’язковим. Встановлення ж неповного робочого часу для роботодавця є обов’язковим лише для певних категорій працівників. Але давайте подивимося на останню частину статті 51 КЗпП, яка говорить, що скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.
Зверніть увагу! «Може встановлюватися» — це не обов’язок роботодавця так вчинити! Це лише можливість… А тепер давайте помножимо ту ситуацію, яка склалася в країні з приводу застосування протиепідеміологічних заходів.
Чи багато ви знаєте роботодавців, які в умовах невідворотної кризи встановлять за рахунок власних коштів скорочений робочий час для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю? Адже виходячи з норми статті 51 КЗпП України — це навіть право не працівника, а роботодавця.
Реальніше працівникам, які мають дітей віком до 14 років, на період карантину скористатися своїм правом на встановлення неповного робочого часу.
