У часи економічної кризи, спричиненої карантином та іншими причинами, все більше компаній можуть постати перед проблемою неплатоспроможності. Якщо компанії не вдається подолати фінансові проблеми і розрахуватися з кредиторами, то ймовірним сценарієм розвитку подій може стати банкрутство.
За загальним правилом керівник або засновник компанії не відповідає за борги компанії. Однак, із цього правила є виняток – субсидіарна відповідальність у процедурі банкрутства. Субсидіарна відповідальність ставить в один ряд збанкрутілу компанію та її керівників/засновників за усіма непогашеними боргами.
Чи може борг компанії стати особистим боргом її керівника або засновника?
1. Що таке субсидіарна відповідальність?
Субсидіарна (додаткова) відповідальність – це вид цивільної відповідальності, за якого борг боржника у непогашеній частині покладається на іншу особу.
У процедурі банкрутства субсидіарна відповідальність означає, що непогашені борги компанії-банкрута перекладаються на її керівника, засновників або інших осіб, якщо ці особи винні у неплатоспроможності компанії. Таким чином, керівник або засновник компанії може відповідати перед кредиторами особистими коштами та майном у разі недостатності майна компанії.
2. Хто може нести субсидіарну відповідальність?
Субсидіарну відповідальність можуть нести особи, рішення яких є обов’язковими для компанії або якщо ці особи якимось чином визначають дії компанії. Під час визначення особи, яка потенційного може підлягати субсидіарній відповідальності, треба виходити із повноважень відповідної особи щодо управління компанією, які визначені у законі та статутних документах компанії.
Таких осіб можна умовно поділити на декілька груп:
1) менеджмент компанії – виконавчий орган або члени виконавчого органу (директор, голова правління, члени правління, виконавчий директор, президент та ін.);
2) посадові особи інших органів управління та контролю – голова та члени наглядових рад;
3) учасники та засновники компанії – акціонери, власники корпоративних прав;
4) органи влади, уповноважені на управління комунальними та державними підприємствами – місцеві ради та виконкоми, органи управління державними підприємствами.
3. Які підстави субсидіарної відповідальності?
Для настання субсидіарної відповідальності осіб, зазначених вище, необхідне одночасно кілька умов.
По-перше, у боржника, щодо якого ініційовано процедуру з банкрутства, недостатньо майна для погашення вимог кредиторів. Тобто питання про субсидіарну відповідальність керівника або засновників може постати лише після того, як було встановлено, що майна компанії-банкрута недостатньо для покриття боргів компанії.
По-друге, банкрутство компанії сталося з вини керівника, засновників (чи інших осіб, які можуть приймати обов’язкові для боржника рішення). Тобто певні дії чи бездіяльність цих осіб мають бути кваліфіковані як доведення до банкрутства.
4. Які дії суди вважають доведенням компанії до банкрутства?
Судова практика демонструє, у яких ситуаціях суди притягують до субсидіарної відповідальності керівника або засновників компанії, якщо їхні дії призвели до банкрутства. Зокрема, суди визнавали доведенням до банкрутства такі дії:
– зняття з рахунку підприємства грошей для закупівлі товарів, без здійснення такої закупівлі;
– підписання завідомо невигідних для юридичної особи договорів;
– передання активів боржника на баланс іншого підприємства;
– накопичення зобов’язань без достатніх активів для погашення цих зобов’язань у майбутньому;
– приховання активів підприємства, неподання фінансової звітності, порушення вимог щодо зменшення статутного капіталу;
– подання фіктивної фінансової звітності за відсутності будь-якого майна чи активів.
5. Доведення до банкрутства – це злочин?
Так, це злочин. Стаття 219 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за доведення до банкрутства. Однак, доведення до банкрутства як підстава субсидіарної відповідальності у процедурі банкрутства і доведення до банкрутства як злочин – це зовсім різні речі, з юридичної точки зору.
Щоб притягнути особу до субсидіарної відповідальності і стягнути з неї борги компанії, необов’язково притягати цю ж особу до кримінальної відповідальності за вказаний злочин. Суд може покласти на керівника або засновника компанії відповідальність за борги компанії навіть за відсутності вироку у кримінальному провадженні за ст. 219 Кримінального кодексу України.
У свою чергу, притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 219 потребує доведення наявності у діях особи складу злочину, зокрема умислу, мотиву та розміру завданої шкоди (525 000 грн. станом на 2020 рік).
6. Хто і коли може поставити питання про субсидіарну відповідальність?
На фінальному етапі процедури банкрутства (етапі ліквідації) суд призначає ліквідатора, який перебирає на себе функції керівника компанії та здійснює усі необхідні дії для продажу майна компанії з метою погашення її боргів перед кредиторами.
Лише ліквідатор може заявити вимоги до третіх осіб щодо їхньої субсидіарної відповідальності. Це може відбутися після продажу майна компанії (чи визначення його вартості), коли ліквідатор встановив недостатність цього майна для погашення боргів компанії.
7. Які докази повинен надати ліквідатор?
Ліквідатор зобов’язаний проаналізувати фінансовий стан компанії-банкрута, її фінансову та податкову звітність, інвентаризувати активи та перевірити наявність ознак доведення до банкрутства.
Зазвичай доказами доведення до банкрутства є фінансова та податкова звітність компанії, документи про вчинені угоди та фінансові операції, висновки експертів, управління юстиції, інші документи.
8. Які наслідки?
У разі прийняття судом рішення про покладення субсидіарної відповідальності на певну особу, суд постановляє стягнути борг у певній сумі з такої особи. Після набрання законної сили таким рішенням суд видає виконавчий документ, який є підставою для примусового виконання рішення суду.
Примусове виконання рішення відбувається у виконавчому провадженні, де державний або приватний виконавець вчиняє усі необхідні дії для стягнення боргу: арештовує та звертає стягнення на майно, арештовує та стягує кошти на банківських рахунках, звертає стягнення на частину заробітної плати або пенсії, забороняє виїзд за кордон.
Отже, керівник, засновник чи інша особа, яка визначає дії компанії, може стати відповідальною за борги компанії. Але лише в тому випадку, якщо така особа довела компанію до банкрутства, а майна самої компанії недостатньо, щоб погасити всі борги.
