Держпраці: відповіді на найпоширеніші питання стосовно вакцинації робітників

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов’язків та не виконує роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством прямо не передбачено обов’язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв’язку з відмовою або ухиленням від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

При цьому період такого відсторонення від роботи не входить до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки.

Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

З питання виплати працівникові допомоги по тимчасовій непрацездатності в період його відсторонення від роботи у зв’язку з відмовою або ухиленням від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 рекомендуємо звернутися до Міністерства соціальної політики України.

З урахуванням норм наказу Міністерства охорони здоров’я України 04 жовтня 2021 року № 2153, фактом, який зумовлює закінчення строку відсторонення працівника від роботи є:

• закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або
• отримання працівником обов’язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у своїй постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 266/3163/16-ц зазначив, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв’язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Отже, настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв’язку із закінченням строку.

Тому на період відсторонення основного працівника на його посаду може бути прийнято за строковим трудовим договором іншого працівника, який отримав обов’язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Працівник, який уклав строковий трудовий договір, після закінчення строку відсторонення основного працівника підлягає звільненню.

Законодавством про працю не забороняється оформлювати простій з  огляду на обставини, які унеможливлюють виконання працівником роботи через відсутність у працівників профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Згідно зі статтею 34 КЗпП простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Чинним законодавством чітко не регламентовано порядку та умов запровадження простою. У колективному договорі підприємства (установи) встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, питання оплати праці, режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку (стаття 13 КЗпП).

В залежності від обставин, які призводять до неможливості виконання працівниками робіт, може бути запроваджений як простій всього підприємства (установи), так і його окремих структурних підрозділів чи працівників. Статтею 113 КЗпП встановлено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» підставою для відсторонення від роботи є відмова або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень.

З огляду на викладене, з метою мінімізації негативних наслідків можливих трудових спорів між працівником та роботодавцем останньому доцільно вжити заходів, спрямованих на сприяння отриманню працівником обов’язкових щеплень, зокрема проінформувати всіх працівників під підпис про:

– необхідність отримання обов’язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19;

– можливі місця (пункти) проведення обов’язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Також роботодавцеві доцільно за можливості здійснити заходи, спрямовані на організацію проведення обов’язкових профілактичних щеплень працівників проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Метою застосування зазначених заходів та документування відповідних фактів, на нашу думку, є формування належної доказової бази щодо відмови або ухиленням від проведення щеплення та підтвердження наявності підстав для застосування відсторонення працівників від роботи.

Для отримання роз’яснення щодо встановлення фактів, які можуть свідчити про відмову або ухилення працівників від проведення обов’язкового профілактичного щеплення, доцільно звернутися до МОЗ.

Відсторонення працівника від роботи є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов’язків, передбачених умовами трудового договору.

Право на відпустку залежить від часу визначених законодавством умов (кількість відпрацьованого в робочому році часу, стаж роботи, соціальний статус, навчання тощо). Факт відсторонення відсутній серед умов, які визначають або обмежують право на відпустку. Тому у разі наявності у працівника права на відпустку відповідно до норм законодавства, йому можуть бути надані за його згодою як оплачувані відпустки, так і відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 та 26 Закону України «Про відпустки».