Держпраці оштрафувала за результатами перевірки: як оскаржити?

У світлі останніх тенденцій в частині збільшення перевірок з питань дотримання вимог трудового законодавства зростає кількість спорів суб’єктів господарювання із органами Держпраці щодо накладених штрафів за виявлені за результатом таких перевірок порушення.

Із збільшенням категорій подібних спорів та із урахуванням розмірів застосовних штрафів набирає актуальності потреба у належній підготовці правової позиції роботодавця для відстоювання та захисту своїх інтересів у подібних справах.

Аналізуючи практику розгляду таких спорів судами, слід відзначити, що зазвичай в позиції захисту суб’єктом господарювання використовуються формально-процесуальні аргументи протиправності застосовних штрафів за результатом перевірки. Натомість питання санкцій за порушення вимог трудового законодавства є критичним у разі відсутності вини підприємства як елемента суб’єктивної сторони такого порушення.

Таке твердження базується на аналогії застосовних Держпраці штрафів із штрафами за податкові правопорушення, які Європейським судом з прав людини розцінюються, як різновид «кримінального обвинувачення», що, своєю чергою, унеможливлює притягнення до відповідальності особи за відсутності вини.

Із урахуванням того, що в Україні на законодавчому рівні закріплено обов’язок застосування судами при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, знання та вміння правильно використовувати таку практику є основоположним під час підготовки правової позиції захисту у спорах із держорганами, оскільки не всі питання мають однозначне визначення й вирішення на рівні національного законодавства України.

Наприклад, перелік злочинних діянь, а також їх караність та інші кримінально-правові наслідки, як зазначено в національному законодавстві, є вичерпним й визначаються тільки Кримінальним кодексом України.

Практика Європейського суду «кримінальне обвинувачення» трактує значно ширше, для чого використовуються т. зв. «критерії Енгеля» (п. 82 Рішення ЄСПЛ «Енгель проти Нідерландів»), а саме:

• критерій національного права — чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами відповідної держави, який по-суті містить лише формальну цінність;
• критерій кола адресатів — якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне;
• критерій мети і тяжкості наслідків — якщо у санкції наявний елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину.

Саме через призму критеріїв Енгеля ідентифікація природи податкових штрафів саме як «кримінального обвинувачення» здійснено Європейським судом у справі «Остерлунд проти Фінляндії», рішення від 10.02.2015 р.

У цій справі судом зазначено про відсутність можливості застосування першого критерію Енгеля у зв’язку із тим, що очевидним є факт, що податкові донарахування класифікуються не як кримінальні, а як частина фіскального режиму.

Однак таке визначення для суду не було вирішальним, важливішим був другий критерій. Суд звернув увагу, що податкові донарахування були накладені на платника податку відповідно до загальних положень, що застосовуються до платників податків взагалі. Крім того, оскільки податкові донарахування були спрямовані не на грошову компенсацію шкоди, а на покарання для запобігання здійснення повторного правопорушення — донарахування були накладені відповідно до правила, спрямованого на попередження та покарання. Таким чином, суд вирішив, що це є ознакою кримінального характеру правопорушення.

Що стосується третього критерію Енгеля, то судом було наголошено на те, що незначний характер штрафу не виключає справу від обов’язку встановлення вини для застосування обвинувачення, встановленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Чому це важливо?

Відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції: «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Водночас нормою статті 265 Кодексу законів про працю України, встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.

Тобто вина є обов’язковим елементом суб’єктивної сторони у порушенні законодавства про працю.

Як це застосовується у судовій практиці?

У податкових спорах, як правило, аргументація захисту за принципом обов’язкового встановлення факту наявності вини використовується під час оскарження застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних, пропущення строку сплати податкового зобов’язання тощо.

Наприклад, питання встановлення вини юридичної особи стало центральним у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 р. у справі № 820/4064/17. Так, платник подав акцизні накладні на реєстрацію в Єдиному реєстрі акцизних накладних, однак зазначені документи не були прийняті контролюючим органом з тієї причини, що сертифікати ключів ЕЦП були відкликані.

За результатом камеральної перевірки на суб’єкта господарювання було накладено штраф, який платник оскаржив мотивуючи тим, що його посадові ніколи не відкликали сертифікати. Ці сертифікати були відкликані сторонніми невідомими особами за підробленими документами. Тому вина, на думку платника, тут відсутня, а склад податкового правопорушення — недоведений.

У цій справі суд касаційної інстанції наголосив, що збереження у таємниці особистих ключів, які містяться на паперових (електронних) носіях, є обов’язком платника податків та його посадових осіб.

Відповідно, вина юридичної особи у цій справі, на думку колегії суддів, доводиться недбалістю посадових осіб платника, яка полягає у відсутності контролю щодо збереження та дії особистих ключів посадових осіб платника, що унеможливило своєчасне виконання обов’язку платника податків щодо реєстрації акцизних накладних. У справі не було встановлено жодних протиправних дій контролюючого органу в неприйнятті акцизних накладних судами попередніх інстанцій. Таким чином, Верховний Суд акцентував увагу на доведеності вини платника податків у скоєному правопорушенні.

Водночас у постанові від 03.05.2018 року у справі № 818/1070/17 Верховний Суд не знайшов підтвердження наявності вини платника податків, що стало підставою для скасування нарахованого фіскальним органом штрафу. За фабулою справи до підприємства було застосовано штраф за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, який платник оскаржив мотивуючи тим, що затримка реєстрації відбулась не з його вини, а внаслідок бездіяльності Державної фіскальної служби, яка виразилася у не збільшенні суми поповнення електронного рахунку підприємства в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Верховний Суд встав на бік платника податку, наголосивши на тому, що вина є необхідною складовою правопорушення. Відтак, за відсутності вини платника податку неможливим є його притягнення до відповідальності.

У спорах із Держпраці аналогічна практика хоч й маловідома, але наявна.

Цікавим є рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2018р. у справі № 804/2703/18 (набрало законної сили 20.09.2018р.), яким скасовано штраф за перешкоди у здійсненні інспекційного відвідування у зв’язку із відсутністю об’єкта відвідування за місцезнаходженням, оскільки відсутні докази повідомлення про перевірку та як наслідок вина суб’єкта господарювання у незабезпеченні присутності по місцезнаходженню підприємства осіб, які допустили би перевіряючого до такої перевірки.

Також, саме з мотивів відсутності вини підприємства Чернігівський окружний адміністративний суду у справі № 825/1059/16 постановою від 05.07.2016 р., яка набрала законної сили 22.07.2016 р. скасував штраф за невиплату заробітної плати у повному обсязі у зв’язку із неналежним фінансуванням підприємства та не залученням його до будівельних робіт, що позбавило суб’єкт господарювання можливості виконувати свої зобов’язання перед працівниками і відповідно стало наслідком виникнення великого боргу перед працюючими та звільненими робітниками.

Таким чином, з урахуванням ст. 6 Конвенції, для застосування штрафу Держпраці слід не просто довести наявність порушення, а і вину суб’єкта господарювання у його вчиненні. В іншому разі штрафи є незаконними й підлягають скасуванню.

Сподіваємось, що такий підхід, спрямований на забезпечення верховенства права із врахуванням практики Європейського суду, буде набувати подальшого поширення та наголошуємо, що ефективність судового захисту інтересів суб’єкта господарювання напряму залежить від того, наскільки юридично грамотно було здійснено його підготовку.

Ірина Олейник