Ви були у Сієні, мальовничому місті у провінції Тоскана? Там, як стверджує Ніл Ферґюсон, є майдан П’яцца дель Кампо, який ідеально ілюструє назву його нової книжки — «Площі та вежі. Соціальні зв’язки від масонів до фейсбуку». Велична вежа височіє над красивою площею, кидаючи на неї зловісну тінь, немов владна верхівка, яка постійно нагадує народові про свою похмуру присутність. Бо ієрархії завжди протиставляли і протиставлятимуть себе більш пласким структурам рівноправних мереж.
Ніл Ферґюсон — яскрава персона у британському медійному просторі, а ще він письменник та історик, який ділить себе між Гарвардом, Оксфордом та Стенфордом.
Його сміливі висловлювання, найвідоміше з яких про те, що для світу було б краще, якби переможцем у Першій світовій війні стала Німеччина, — вважають провокаційними та критикують. Втім, це геть не заважає Ферґюсонові мати цілу армію відданих читачів і щоразу дивувати громадськість новими контраверсійними тезами.
Українською вже вийшло три його книжки: «Цивілізація. Як Захід став успішним», «Еволюція грошей. Фінансова історія світу», «Площі та вежі. Соціальні зв’язки від масонів до фейсбуку». Про останню й поговоримо.
З ієрархіями ми стикаємось мало не з колиски, і це геть не дивно, адже вони — один із найдавніших винаходів людства. Спочатку влада у найсильнішого, потім — у найхитрішого, і зрештою все отримує найбагатший. Вождь, який бере на себе керівництво, має вигідно відрізнятись від решти племені і усвідомлювати всю відповідальність своєї позиції. Зрештою, ієрархічний порядок — не найбільше зло, адже дозволяє кожному мати чітко визначене місце під сонцем, свою ділянку роботи. Більше зло — закритий ієрархічний порядок, який не дозволяє достойним отримати те, на що вони заслуговують, залишаючи владу тим, хто дбає тільки про власний добробут.
«Важливий стимул, що підтримував ієрархічний порядок, полягав у тому, що так реалізація влади ставала більш ефективною: централізований контроль, зосереджений у руках «великої людини», усував чи принаймні пом’якшував суперечки про те, що потрібно робити, які забирали багато часу й могли перерости в міжусобний конфлікт. На думку філософа Бенуа Дюбрея, делегування судової та каральної влади (можливості карати порушників) окремим індивідам чи елітам стало оптимальним рішення для переважно аграрних суспільств, у яких для більшості людей вимагалось тримати рот на замку і працювати в полі».
Попри певні плюси, ієрархії повільно адаптуються до зміни обставин (згадайте державні структури, а надто бюрократичну машину, яка вперто не хоче зменшувати кількість папірців, які потрібні з будь-якого приводу) та максимально ускладнюють передачу інформації. Якби з такою швидкістю працювали екстрені служби, пожежники ніколи б не встигали когось врятувати з вогню. Ніл Ферґюсон резюмує дещо різко, але правдиво:
«Бідне населення у світі краще забезпечують мобільною телефонією, ніж чистою водою, тож цей аргумент, мабуть, можна використати для того, щоб передати справу постачання чистої води в приватні руки, забравши це завдання у слабких і корумпованих урядів».
Не будемо моделювати ситуацію «як це народитись англійською королевою і одразу опинитись на вершині», так само не ділитимемо людей за принципом, який використав герой Клінта Іствуда у фільмі «Хороший, поганий, злий»: «Бачиш, друже, у світі є два типи людей. Ті, хто має заряджену зброю. І ті, хто копає. Ти копаєш», а заглибимось у те, що для нас ближче — мережі.
Історія знає безліч таємних товариств (хоча, будьмо відверті, не таких вже таємних, якщо ми про них знаємо), про які складали легенди і навіть лякали ними малих дітей: «Якщо будеш нечемним, тебе вкрадуть масони і змусять працювати на своїх каменярнях» (це я щойно вигадала, що, втім, не міняє того факту, що їх таки боялись, як бояться усього незвіданого).
Визначною рисою потужних товариств — лож — організацій були добре продумані та функціональні канали передачі інформації — чи то система кур’єрів, чи ж налагоджені тривкі зв’язки між тими, хто знає більше і має чимало важливих контактів. Система славнозвісних Ротшильдів, звісно, у ХІХ столітті поступалася у швидкості сучасному інтернету, але тоді їй не було рівних.
Через закритість та можливості таємні товариства не тільки могли мати тісні контакти, а й плести інтриги. Домовленості заради вигоди — це все ще досить часто трапляється у бізнесі як у малих, так і у великих масштабах, й стабільно дає поживу для тих, хто всюди бачить сліди масонів та «всесвітню змову».
«Японські групи кейрецу — це лише один із багатьох прикладів таких бізнесових мереж. Подібні організації нагадують про відоме спостереження Адама Сміта, що «люди, які займаються торгівлею, нечасто збираються разом, навіть для розваг та відпочинку, але їхнє спілкування завжди завершується змовою проти громадськості, чи вигадуванням того, як би підняти ціни». Деякі політологи теж неохоче визнають, що мережі обіймають проміжну позицію. То, може, представники мереж постійно таємно торгують, навіть тоді, коли обмінюються подарунками, а не купюрами? Чи мережі — це просто надзвичайно вільно структуровані корпорації? Теоретики мереж багато років шукали відповіді на ці питання, однак історики часто не брали до уваги їхніх праць, зокрема аж до останніх років»
Знаєте теорію «шести рукостискань»? Суть у тому, що завдяки зв’язкам через шістьох людей (друзів друзів друзів) ми можемо вийти практично на будь-яку людину та передати їй інформацію. Мережі здатні навіть на більше.
«Передаватись мережами можуть навіть емоційні стани. І хоч відрізнити ендогенні впливи мереж від екзогенних — завдання не з легких, є доволі яскраві приклади такого різновиду «інфікування»: «Студенти, які мешкають із сусідами, що багато навчаються, й самі починають більше вчитися. Ті, хто за обідом сидять поряд із ненажерами, самі починають їсти більше». Однак, як наголошують Крістакіс та Фаулер, ми не можемо передати ідеї та поведінку далі за друзів друзів наших друзів (іншими словами, далі за «три рукостискання»). Це тому, що передавання та переймання ідеї чи поведінки потребує сильніших зв’язків»
Для цього не потрібно ні бути частиною масонської ложі, ні вступати у жодні секти, мережі, вони довкола і завжди готові прийняти до своїх лав: «Лише поєднай! Лише поєднай прозу і пристрасть, і вони разом піднесуться і з цієї висоти побачать людське кохання. Більше не живи уривками. Лише поєднай, і тоді звір і чернець, позбавлені ізольованості, в якій живе кожен із них, загинуть».
Хоч часто ієрархії не заважали мережам розростатись і загалом мирно співіснували на правах ненападу, але у ХХ столітті тоталітарні режими підірвали потужні канали, зокрема той же Дім Ротшильдів. Каральні установи винищували насамперед незгідливих, а такими були високоосвічені люди: науковці, митці та стара політична гвардія. На заваді мережам стали страх і тотальний контроль за всіма аспектами життя.
«Влада Сталіна складалась з трьох окремих елементів: тотального контролю за партійною бюрократією, тотального контролю за засобами комунікацій (центральним хабом яких була кремлівська телефонна мережа) і тотального контролю за таємною поліцією, яка й сама складалась з людей, що жили в постійному страху. Жоден східний тиран не мав в своїх руках такої повної особистої влади в імперії, але жодна з попередніх ієрархій не спромоглася зробити участь у неформальних мережах (навіть якщо її лише підозрювали) такою вкрай небезпечною».
Ніл Ферґюсон особливо багато уваги приділяє саме сталінському режимові, у якому в немилість, а за нею і під кулі міг потрапити будь-хто і будь-коли. Він розповідає історію видатної, але зламаної через арешти чоловіка та сина, поетеси Анни Ахматової та яке цькування вона пережила після геть неполітичного спілкування з оксфордським вченим Ісаєю Берліним.
«У тоталітарному світі навіть особисті переживання були заборонені».
Та витравлювання усіх небажаних зв’язків не допомогли Союзу встояти. Серед причин і прорахунки планової економіки, і страх, який знищував людей, і не забуваймо про невдоволення, яке наростало і мусило вибухнути бунтом тільки-но знайдеться ватажок, який очолить мережу.
«Ієрархіям уже давно була відома та неприємна істина, що братання підлеглих може стати передвісником палацового перевороту».
Всесвітній економічний форум у Давосі — предтеча Фейсбуку, місце, яке збирає найвпливовіших людей та найкращі зв’язки світу. Тут, можливо й не творять історію напряму, але безумовно надихають зміни. У Давосі — усі рівні, усі важливі.
«Давос — наче Конгрес, Фабрика, молельня мормонів, Богемський гай, «найкраща вечірка у світі», фінансова система, Facebook, фестиваль Burning Man, військовий тренувальний табір, старша школа, Лос-Анджелес і Квог. Давос — це цибуля, листкове тістечко, матрьошка». Завдяки Швабові Давос нині справді заслуговує на назву, якою Томас Манн колись нарік гору, що височіє над цим місцем: der Zauberberg — Чарівна гора. А завдяки Давосу Шваба (так само як і Кіссінджера) можна заслужено вважати «людиною, яка має найбільше зв’язків (й, очевидно, найкращих) на планеті».
Ієрархії, які формувались тисячоліттями, у наші часи пережили два потужні струси: розбудову мережі Інтернет, перед якою рівні і найвищі чини, і найнижчі соціальні категорії, і становлення Facebook, що стирає кордони передачі інформації та межі між щаблями ієрархічної драбини. Серед прикладів того, як соцмережі згуртували людей та змінили щось в країні Ніл Ферґюсон називає Революцію Гідності в Україні.
Чи йдемо ми в ногу з часом, чи встигаємо за століттям змін, яке тільки набирає ходу? Ніл Ферґюсон сумнівається у цьому, адже у ХХІ столітті фінансові аналітики та політологи невтомно використовують риторику минулого, мовби вперто не помічаючи того, світ вже давно не такий, як був раніше.
«Іноді здається, що ми приречені безрезультатно намагатися осягнути наш власний час за допомогою концептуальних моделей, яким уже понад півстоліття. Від часу фінансової кризи багато економістів знову і знову повертались до ідей Джона Мейнарда Кейнса, який помер у 1946. Коли автори статей про американську і європейську політику стикаються з популізмом, то постійно плутають його з фашизмом, ніби доба світових війн — єдина епоха в історії, яку вони колись вивчали. В аналізі міжнародних відносин, здається, домінує термінологія, що сформувалась приблизно в той самий період: реалізм чи ідеалізм, політика стримування чи умиротворення, залякування чи роззброєння».
Джерело: “Наш формат”
ДПС в Івано-Франківській області розповідає, що форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків…
Нагадаємо, що стаття 34 Держбюджету-2025 містить три ключові положення: •Індекс споживчих цін для індексації грошових…
Міноборони розповідає, що надання відстрочки здобувачам професійної, фахової передвищої та вищої освіти, інтернів і докторантів, а також…
Ще 10 грудня 2024 року окремі банки підписали Меморандум про забезпечення прозорості функціонування ринку платіжних…
Йдеться про наказ № 1332, яким вносяться зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Документ…
Податківці у підкатегорії 109.10 «ЗІР» зазначили, що наказом Мінфіну від 30.12.2024 №674 «Про внесення зміни до пункту 4…