Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроект № 5161 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості, який регулює роботу фрілансерів. Автором проекту є Кабінет міністрів України.
У законопроекті пропонується внести низку змін до Кодексу законів про працю України (КЗпП), якими передбачається «введення нової особливої форми трудового договору – трудового договору з нефіксованим робочим часом». Головною особливістю такого договору є те, що у ньому, згідно з ч. 1 нової ст. 211 КЗпП «заздалегідь не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання власником або уповноваженим ним органом передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно».
Пропонується: власник або уповноважений ним орган самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для її виконання. При цьому повинні бути дотримані вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.
Крім цього, у проекті пропонується також внести зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», у яких визначити порядок обчислення єдиного внеску для працівників, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом.
Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного власника не може перевищувати 10 % загальної кількості. Зазначені обмеження не застосовуються для юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю менше ніж 10 працівників, які можуть укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом повинен містити інформацію про:
спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи;
спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або відмовитися від її виконання;
інтервали, в які від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).
Кількість базових годин, у які від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.
Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.
Заробітна плата виплачується працівникові, що виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.
Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.
У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його робота оплачується у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) звернуло увагу на ряд недоліків проекту. Зокрема, мінімальний строк повідомлення про роботу пропонується визначати в самому трудовому договорі. Проте такий підхід, на думку експертів, несе ризики певних зловживань з боку роботодавця, який може, наприклад, змусити працівника укласти трудовий договір, за яким він повідомлятиме працівника про початок роботи за одну годину до її початку, що може поставити працівника (зокрема, того, який працює за декількома трудовими договорами) у незручне становище. У зв’язку з цим експерти вказали, що необхідне визначення саме на законодавчому рівні мінімальних строків як повідомлення працівника про початок виконання роботи.
Застереження в експертів викликають й положення згідно з яким заробітна плата виплачується працівникові, що виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час, а за відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.
Експерти вказали, що загальною для усіх працівників є норма, яка передбачає, що «оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці» (ст. 97 КЗпП, ст. 15 Закону України «Про оплату праці»). Таким чином, у проекті пропонуються умови, що фактично обмежують вибір сторін трудового договору у формах заробітної плати, що може негативно позначитися на рівні захисту прав працівників.
Експерти вказали за необхідне передбачити у проекті обов’язок нарахування роботодавцем мінімального страхового внеску (доплати до мінімального страхового внеску) за працівників, які працюють за такими договорами, з метою недопущення зловживань з боку роботодавців при укладенні трудового договору та забезпечення відповідних прав працівників
