Грошова позика працівнику підприємства

Грошей ніколи не буває забагато, навпаки, їх досить часто не вистачає навіть працюючій людині. Зрозуміло, що йдеться не про харчування та одяг, але ж не тільки вони є життєвими потребами: одному потрібні гроші на житло, іншому — на навчання або весілля. В скрутній ситуації людина зазвичай звертається до когось із проханням позичити гроші. Для працюючої людини досить часто роль позикодавця виконує рідне підприємство. Про те, як підприємству надати своєму працівникові грошову позику, не порушуючи чинне законодавство, з’ясуємо далі в статті.

Нормативно – правові акти до теми:

— Цивільний кодекс України від 16 березня 2003р. №435-IV (далі — ЦКУ);

— Податковий кодекс України від 2 грудня 2010р. №2755-VI (далі – ПКУ);

— Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про можливість надання юридичними особами — суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств» від 31 березня 2006 р. № 5555 (далі —Розпорядження № 5555);

— Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (далі — Інструкція № 5).

Чинним на сьогодні цивільним законодавством визначені два поняття користування протягом певного строку чужим майном — позичка та позика. За договором позички (ст. 827 ЦКУ) одна сторона безоплатно передає другій для користування протягом установленого строку річ. А за договором позики (ст. 1046 ЦКУ) одна сторона передає другій у власність на деякий час кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. Правовідносини за цими двома договорами мають свої особливості та відмінності. Одна з відмінностей полягає в тому, що за договором позички не можна надавати в користування кошти. Отже, операції з надання підприємством працівникові коштів потрібно оформляти саме договором позики.

 Правові підстави надання позики працівнику

Для підприємств, які самостійно забезпечують себе коштами, чинним законодавством не встановлено заборони та жодних обмежень стосовно надання своїм працівникам грошових позик. Разом із тим для установ, що фінансуються з бюджету та не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном, установлені обмеження щодо можливості бути позикодавцем (ч.4 ст.16 Бюджетного кодексу України)

Таким чином, усі інші (не бюджетні) підприємства, які мають власні кошти та майно, можуть надавати своїм працівникам, якщо вони звертаються з таким проханням, грошові позики на певний строк. Це підтверджує і розпорядження № 5555. У ньому зазначено, що всі юридичні особи, які не є фінансовими установами, мають право за рахунок власних коштів надавати позики. Статус одержувача грошової позики Розпорядження № 5555 не визначає, тому можна зробити висновок, що підприємства — юридичні особи можуть надавати грошові позики і юридичним особам, і фізичним особам — своїм працівникам.

Увага! Надавати позику підприємство може тільки за рахунок власних, а не взятих у кредит коштів. Також не можна видавати працівнику позику за рахунок коштів, призначених для сплати податків/зборів і заробітної плати. Тобто це мають бути власні нецільові «вільні» кошти підприємства.

Документальне оформлення надання грошової позики

Грошова позика надається працівнику на підставі його заяви, в якій він має обов’язково зазначити бажану суму та строк, на який він планує її отримати . Заява подається на ім’я керівника підприємства, який після її розгляду, враховуючи фінансові можливості підприємства, приймає рішення щодо надання позики або відмови в цьому. В разі позитивного рішення керівника видається наказ по підприємству..

Зауважимо, що самостійно приймати рішення стосовно надання працівникові грошової позики керівник має право тільки якщо на підприємстві є колективний договір, оформлений належним чином, і ним передбачено такий вид пільги. Питання надання грошових позик працівникам підприємства зазвичай передбачається в розділі «Соціальне забезпечення працівників» разом з можливістю надання путівок, матеріальної допомоги, оплати лікування, тощо.

У разі відсутності колективного договору підприємство може розробити внутрішній локальний документ, наприклад, положення про надання грошової позики.

Позику слід надавати обов’язково на підставі договору, який вважається укладеним із моменту передання коштів (ст. 1046 ЦКУ). Таке передання коштів потрібно зафіксувати документально. Підтвердним документом може бути видатковий касовий ордер (якщо працівник отримує кошти в касі підприємства) або виписка з банківського рахунку чи розписка працівника (якщо кошти перераховані йому на картковий рахунок).

Укладення договору про надання позики

 Статтею 1047 ЦКУ визначено, що в разі коли позикодавцем є підприємство — юридична особа, договір позики обов’язково укладається в письмовій формі незалежно від суми. Нотаріальне посвідчення договору не є обов’язковим, але за бажанням сторін це можна зробити.

Під час укладення договору позики сторони — підприємство та працівник — мають досягти згоди щодо всіх його істотних умов, до яких належать:

Предмет договору. Предметом договору позики є кошти — як готівкові, так і безготівкові. Обов’язково слід вказати розмір суми, що передається працівнику. Зауважимо, що жодних обмежень законодавством не встановлено.

Проценти за договором. Договір грошової позики може бути платним (із нарахуванням процентів від суми позики) і безоплатним (безпроцентним). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1048 ЦКУ договір грошової позики вважається безпроцентним за умови, що він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн) і не пов’язаний із підприємницькою діяльністю хоча б однієї із сторін. Ця умова не підходить для випадку надання підприємством позики своєму працівникові, навіть якщо він буде використовувати кошти на власні соціальні потреби. Тому, враховуючи норму частини першої статті 1048 ЦКУ (якщо договором не встановлений розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України), радимо прописувати в договорі, що позика видається під 0 %.

Якщо ж керівник підприємства запропонує працівникові сплачувати за користування позикою проценти, йому слід пам’ятати, що, по-перше, отримання підприємством доходу у вигляді процентів від працівника не узгоджується із соціальною направленістю надання позики. А, по-друге, в такому випадку договір позики можна розглядати як фінансову послугу, яку мають право надавати лише фінансові установи. Тому підприємствам, що не мають статусу фінансових установ, все ж краще видавати саме безпроцентні позики та фіксувати це в договорі.

Обов’язки сторін. Основними обов’язками підприємства і працівника є перерахування та повернення коштів у строки та в порядку, встановлені договором.

Термін повернення позики. Якщо конкретний термін повернення позики не встановлено договором, тоді працівнику необхідно повернути позику протягом 30 днів від дня пред’явлення вимоги позикодавцем (ст. 1049 ЦКУ). За бажанням працівник може повернути позику достроково, якщо умовами договору не встановлено інше. Грошова позика вважається поверненою в момент зарахування позиченої грошової суми на банківський рахунок підприємства.

Порядок повернення позики. Договором можуть бути передбачені різні умови повернення суми позики: в повній сумі через певний проміжок часу або шляхом щомісячних відрахувань із заробітної плати працівника до повного погашення всієї суми. Зауважимо, що в разі погашання працівником позики шляхом щомісячних відрахувань із його зарплати, можна не застосовувати норми трудового законодавства, які передбачають обмеження розміру утримань із заробітної плати (не більше 20 %, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — 50 % заробітної плати, яка належить до виплати працівникові), оскільки вони стосуються тільки примусових утримань (ст.128 КЗпП). А в разі повернення позики відрахування із заробітної плати здійснюються винятково за домовленістю сторін.

6. Відповідальність за прострочення повернення позики. За несвоєчасне повернення повної суми позики або її частини зазвичай договором передбачається сплата працівником неустойки (пені, штрафу). Якщо сума неустойки в договорі не зафіксована, підприємство на підставі статті 625 ЦКУ має право вимагати від боржника повернення коштів з урахуванням установленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних із простроченої суми.

Таким чином, істотними умовами договору грошової позики мають бути встановлені порядок її надання та повернення й застосування фінансових санкцій у випадку порушення домовленості сторін щодо позики.

Оподаткування позики

 З метою оподаткування грошова позика, надана працівникові, розглядається як поворотна фінансова допомога. Так, згідно з підпунктом 14.1.257 ПКУ поворотною фінансовою допомогою вважається сума коштів, надана платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсації у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

На підставі підпункту 165.1.31 ПКУ основна сума поворотної фінансової допомоги (позики), отриманої працівником, не включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу і, відповідно, не оподатковується податком на доходи фізичних осіб. Отже, протягом усього строку дії договору позики видана за ним сума коштів не вважається доходом працівника.

Згідно з Інструкцією № 5 сума грошової позики, наданої працівнику, не належить до фонду оплати праці, тобто, вона не включається ні до основної, ні до додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Це означає, що сума позики не є об’єктом для нарахування та утримання єдиного соціального внеску.

Якщо працівник-позичальник звільняється

 Може так трапитися, що працівник, якому надана позика, вирішить звільнитися до закінчення строку дії договору та на цей момент у нього залишатиметься непогашена частина позики. Як у такому випадку діяти підприємству?

Увага!

Навіть за наявності боргу підприємство не може заборонити працівникові звільнятися, оскільки трудові відносини між працівником і підприємством регулюються трудовим законодавством, зокрема КЗпП, а відносини за договором грошової позики — цивільним законодавством, зокрема ЦКУ.

Тому, якщо умовами договору передбачено, що в разі звільнення працівник зобов’язаний погасити частину позики, що залишилася, він має внести кошти до каси підприємства або перерахувати на його поточний рахунок.

Якщо ж договір грошової позики не містить умов, які б зобов’язували працівника повертати непогашену частину позики під час звільнення, такий працівник у подальшому може продовжувати гасити свою заборгованість відповідно до графіка платежів, установленого договором.

Якщо ж працівник відмовляється гасити свій борг, підприємство може подати на працівника позов до суду або простити йому суму заборгованості. Залежно від обраного підприємством варіанту працівнику доведеться сплатити податок на доходи фізичних осіб в різні терміни та в різних сумах.

Так, якщо підприємство вирішить стягнути з працівника суму заборгованості через суд, то лише після закінчення строку позовної давності (ст. 256 ЦКУ) частину непогашеної суми позики, яка перевищує суму, що становить 50 % місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, працівник повинен буде включити до складу свого загального річного оподатковуваного доходу і сплатити з неї податок на доходи фізичних осіб (пп. 164.2.7 ПКУ). Тобто у 2015 р. законодавством дозволено не оподатковувати непогашену частину боргу в розмірі 609,00 грн (1218 грн × 50 %). Звертаємо увагу на те, що підприємство в такому випадку не несе жодної відповідальності за несплату/несвоєчасну сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, оскільки це є обов’язком фізичної особи (колишнього працівника підприємства).

Якщо керівництвом підприємства буде прийнято рішення стосовно прощення боргусвоєму працівникові, його слід підтвердити наказом або укласти додаткову угоду до договору про надання грошової позики. Сума прощеного боргу вважатиметься для працівника додатковим благом від роботодавця, а порядок її оподаткування визначено підпунктом «д» підпункту 164.2.17 ПКУ. Так, відповідно до вказаної норми оподаткуванню підлягає сума боргу працівника, прощеного (анульованого) підприємством за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, якщо його сума перевищує 50 % мінімальної заробітної плати (в розрахунку на рік), установленої на 1 січня звітного податкового року. Тобто в 2015 р. неоподатковувана сума прощеного за рішенням роботодавця боргу працівника становить 7308 грн ((1218 грн × 12 міс.) × 50 %). Роботодавець зобов’язаний повідомити працівника про прощення боргу одним із таких способів:

— направити йому рекомендований лист із повідомленням про вручення;

— надати повідомлення боржнику під підпис особисто.

Суму прощеного (анульованого) боргу підприємство має відобразити в податковому розрахунку за формою № 1ДФ, але сплатити податок працівник має самостійно. І лише в разі неповідомлення колишнього працівника про прощення (анулювання) його боргу підприємству доведеться ще й перерахувати до бюджету необхідну суму податку на доходи фізичних осіб (пп.«д» пп.164.2.17 ПКУ).

Ірина Красовська

Стаття з журналу «Кадровик України»
kadrovyk.com.ua (силка на сайт http://kadrovyk.com.ua/)