Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПКУ об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
До складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізичній особі – підприємцю як в грошовій, так і в натуральній формі, а саме: виручка у вигляді безготівкових грошових коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в готівковій формі безпосередньо підприємцю чи його працівникам на місці здійснення розрахунків (в т.ч. відсотки банку); виручка в натуральній (негрошовій формі); суми штрафів і пені, отримані від інших суб’єктів підприємництва за договорами цивільно-правового характеру за порушення умов договорів та інші доходи, які пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 4 розділу «Загальні положення» Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству (фізичні особі – підприємцю) на певну дату. При цьому, якщо у фізичної особи – підприємця на момент проведення процедури припинення підприємницької діяльності рахується дебіторська заборгованість і вона не погашається, то у фізичної особи – підприємця не виникає доходу.
Однак, якщо після закінчення процедури припинення підприємницької діяльності фізичній особі погашається сума дебіторської заборгованості юридичною особою – боржником, то уся сума даної заборгованості підлягає оподаткуванню за загальними правилами, встановленими розділом IV ПКУ для платників податку – фізичних осіб.
При цьому, суб’єкти господарювання, які відповідно до норм ПКУ відносяться до податкових агентів, при виплаті доходів фізичній особі повинні нарахувати та утримати податок на доходи фізичних осіб.
Згідно з пп.«а» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах. При цьому, положеннями Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року із змінами та доповненнями передбачені випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:
До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно із р.IV ПКУ (пп.«г» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ).
Згідно з п.1 ст.759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Таким чином, компенсація, яка виплачується юридичною особою найманому працівнику за використання ним під час здійснення службових обов’язків власного автомобіля, який не перебуває в оренді у юридичної особи, може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та буде вважатися додатковим благом найманого працівника. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 ПКУ (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПКУ).
Враховуючи вищевикладене, сума компенсації, яка виплачується юридичною особою найманому працівнику за використання власного автомобіля, який не перебуває в оренді у юридичної особи, при виконанні службових обов’язків, є додатковим благом такого працівника та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на підставі пп.«а» та пп.«г» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ.
Відповідно до пп.«а» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
При цьому, положеннями Кодексу законів про працю України передбачені випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:
Таким чином, компенсація вартості проїзду в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника. Відповідно до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума доходу у вигляді додаткового блага. Згідно із пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст.167 ПКУ.
Враховуючи те, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконання ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації буде оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб на підставі пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ.
Згідно з пп.«а» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо, зокрема, у вигляді харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених ПКУ для оподаткування прибутку підприємств.
Однак, оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі одержаних у вигляді додаткового блага, виходячи з положень ПКУ, розглядається лише у разі їх одержання безпосередньо конкретним платником податку.
Таким чином, вода, кава, чай, придбані за рахунок коштів роботодавця, що призначені для споживання в офісі будь-яким працівником та відвідувачем офісу, не може розглядатися як об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Не секрет, что ежегодно водители должны обновлять свою автостраховку и покупать новый полис, защищающий их…
Кредит готівкою — один з банківських продуктів, який має високий попит серед населення. Він передбачає…
Мир трейдинга часто представляется новичкам как захватывающее приключение с возможностью быстрого обогащения. Однако реальность может…
Відповідно до п. 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №…
Одеська ДПС надала відповіді на запитання щодо формування стандартного аудиторського файлу (SAF-T UA). 1. Яким чином визначати…
У разі здійснення операцій з постачання товарів у рахунок оплати праці працівників у рядку «Індивідуальний…