Середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №1540/3742/18.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
– визнати неправомірною відмову Прокуратури Одеської області в нарахуванні та виплаті компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати;
– стягнути з Прокуратури Одеської області на користь позивача компенсацію заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати в розмірі 62 955, 42 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач протиправно відмовив йому у компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати (з урахуванням часу виникнення зобов’язання про нарахування заробітної плати та часу фактичного її стягнення 13.11.2017), виходячи із заробітної плати в розмірі 75092,85 грн, нарахованої постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2017.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки в даному випадку нараховані (перераховані) позивачу кошти були виплачені у період, менший ніж за один календарний місяць, то судами не встановлено підстав для виплати компенсації.
Висновок Верховного Суду
Суддів ВС зазначили, що положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу – у добровільному чи судовому порядку.
Також ВС підкреслив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов’язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. Оскільки в даному випадку нараховані (перераховані) позивачу кошти були виплачені у період, менший за один календарний місяць, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для виплати компенсації.
Тож колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виплати компенсації, однак з тих підстав, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
За таких обставин, з огляду на приписи Верховний Суд змінив рішення Одеського окружного адміністративного суду та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду в частині мотивування підстав для відмови в задоволенні позовних вимог і виклав відповідне мотивування у редакції цієї постанови з посиланням. У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
