Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів

Держави-сторони цієї Конвенції, вважаючи, що міжнародна торгівля є важливим фактором у зміцненні дружніх відносин між державами,

вважаючи що прийняття однакових правил, які регулюватимуть позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, сприятиме розвитку світової торгівлі,

домовились про таке:

1. Ця Конвенція визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов’язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок закінчення певного періоду часу. Такий період часу надалі іменується “строком позовної давності”.

2. Предметом регулювання цієї Конвенції не є строки, протягом яких одна з сторін може набути або здійснити своє право на вимогу лише за умови, що вона буде зобов’язана направити повідомлення іншій стороні, або вчинить будь-які дії, відмінні від порушення проведення розгляду спору.

3. У розумінні цієї Конвенції:

а) “покупець” і “продавець” або “сторона” – це особи, які купують, продають або погоджуються купити чи продати товари, а також особи, до яких перейшли права або обов’язки, що випливають з договору купівлі-продажу;

b) “кредитор” – це сторона, що ставить вимогу незалежно від того, чи є вона грошовою;

c) “боржник” – це сторона, до якої кредитор ставить вимогу;

d) “порушення договору” – це невиконання або неналежне виконання договору;

e) “розгляд спору” – це судовий, арбітражний та адміністративний розгляд;

f) “особа” – означає також будь-яку корпорацію, компанію, товариство, асоціацію або іншу організацію, які можуть виступати як позивач або відповідач, незалежно від того, чи є вони приватними або державними;

g) “письмова форма” означає також повідомлення по телеграфу та телетайпу;

h) “рік” означає рік, що обчислюється за григоріанським календарем.

Для цілей даної Конвенції:

a) договір купівлі-продажу товарів вважається міжнародним, якщо на момент укладення договору комерційні підприємства покупця та продавця перебувають у різних державах;

b) та обставина, що комерційні підприємства сторін перебувають у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин, які мали місце до або в момент укладення договору або обміну інформацією між сторонами;

c) якщо сторона в договорі купівлі-продажу має комерційні підприємства більш ніж в одній державі, комерційним підприємством вважатиметься те, яке, враховуючи обставини, відомих сторонам або передбачувані ними в момент укладення договору, мають найбільш тісний зв’язок з договором та його виконанням;

d) якщо сторона не має комерційного підприємства, то береться до уваги її постійне місце перебування;

e) не береться до уваги ні національна ознака сторін, ні їх громадянський або торговельний статус, ні громадянський або торговельний характер договору.

1. Ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

2. Оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.

3. Ця Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.

Ця Конвенція не застосовується до продажу:

а) товарів, що купуються для особистого, родинного або домашнього користування;

b) з аукціону;

c) в порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону;

d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;

e) суден водного та повітряного транспорту;

f) електроенергії.

Ця Конвенція не застосовується до вимог, які ґрунтуються на:

a) заподіянні смерті або пошкодженні здоров’я особи;

b) ядерній шкоді, завданій проданими товарами;

c) заставі, іпотеці або іншому забезпеченні речового характеру;

d) рішенні або постанові, ухвалених в результаті розгляду спору;

e) документі, згідно з яким можливе примусове виконання відповідно до законів того місця, звідки запрошується таке виконання;

f) чеку, переказному або простому векселі.

1. Ця Конвенція не застосовується до договорів, у яких зобов’язання продавця полягають в основному у виконанні роботи або наданні інших послуг.

2. Договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, яка замовляє товари, не зобов’язується поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів.

Під час тлумачення та застосування положень цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однаковості.

Строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

1. Перебіг строку позовної давності починається від дня випадків, передбачених статтями 10, 11 та 12.

2. Початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те, що:

a) одна сторона може бути зобов’язана направити іншій стороні повідомлення, згадане в пункті 2 статті 1, або

b) в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.

1. Вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

2. Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару умовам договору, виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар.

3. Право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення виникає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.

Якщо продавець дав щодо товару пряму гарантію, строк дії якої обмежений певним періодом часу або в іншій спосіб, перебіг позовної давності по вимогам, що випливають з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії.

1. Якщо при наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до договору, одна з сторін може заявити про припинення договору до настання строку його виконання і заявляє про це, перебіг строку давності, що ґрунтується на цій обставині, починається від дня подання заяви іншій стороні. Якщо про припинення договору не заявлено до настання строку його виконання, перебіг позовної давності починається від дня настання строку виконання договору.

2. Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна з сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні.

Перебіг строку позовної давності припиняється, коли кредитор учиняє дію, яка згідно з правом розглядається як порушення судового розгляду проти боржника або як пред’явлення вимоги в ході розпочатого раніше судового розгляду проти боржника з метою одержання задоволення або визнання цієї вимоги.

1. Якщо за згодою сторін спір між ними підлягає розв’язанню в арбітражі, перебіг строку давності позову припиняється, коли будь-яка з сторін порушує арбітражний розгляд згідно з порядком, передбачуваним арбітражною угодою або правом, застосовуваним до такого розгляду.

2. Якщо в арбітражній угоді або у застосованому праві відсутні відповідні положення, арбітражний розгляд вважається розпочатим у той день, коли заява про передання спору до арбітражу доставлена до місця постійного проживання, або до місця перебування комерційного підприємства іншої сторони, або, за відсутністю таких, до останнього відомого місця її постійного проживання або перебування її комерційного підприємства.

Під час розгляду спору в порядку іншому, ніж передбачено у статтях 13 та 14, зокрема, під час розгляду, розпочатого у зв’язку:

a) зі смертю або обмеженням права або дієздатністю боржника;

b) з банкрутством або заявою про неспроможність боржника, що стосується всього його майна;

c) з розпуском або ліквідацією корпорації, кампанії, товариства, асоціації або іншої організації, яка є боржником, перебіг строку позовної давності припиняється, коли кредитор з метою одержання задоволення або визнання своєї вимоги, ставить її в ході вказаного розгляду, за умови додержання норм права, які регулюють такий порядок розгляду спору.

Для цілей статей 13, 14 та 15 вважається, що зустрічну вимогу поставлено в той самий день, що й вимогу, проти якої вона ставиться, за умови, що обидві вимоги випливають з одного або декількох взаємозв’язаних договорів.

1. Якщо вимогу поставлено в межах строку позовної давності відповідно до статей 13, 14, 15 та 16, але розгляд спору закінчився без винесення рішення по суті вимоги, перебіг строку позовної давності не буде вважатися припиненим.

2. Якщо на момент такого закінчення розгляду спору строк позовної давності минув або минає менше ніж через рік, кредитор має право поставити вимогу протягом одного року, рахуючи від дня закінчення розгляду спору.

1. Якщо провадження по розгляду спору щодо одного боржника, перебіг строку давності позову, передбаченого цією Конвенцією, припиняється щодо будь-якої іншої сторони яка несе солідарну відповідальність з боржником, за умови, що кредитор у межах зазначеного строку в письмовій формі повідомить цій стороні про порушення провадження по цьому спору.

2. Якщо провадження та розгляд спору порушено проти покупця субпокупцем, перебіг строку позовної давності, передбаченого у цій Конвенції, припиняється щодо вимог покупця до продавця, якщо покупець у межах вказаного строку в письмовій формі сповіщає продавця, про порушення розгляду.

3. Після закінчення указаного в пунктах 1 і 2 статті розгляду спору перебіг строку позовної давності спору за вимогою кредитора щодо сторони, яка несе солідарну відповідальність, або за вимогою покупця щодо продавця не буде вважатися припиненим на підставі пунктів 1 і 2 даної статті, проте кредитор або покупець матиме право поставити вимогу протягом одного року від дня закінчення розгляду, якщо на цей час строк позовної давності минув або минає менше ніж через рік.

Якщо кредитор до закінчення строку позовної давності вчинить у державі, де боржник має своє комерційне підприємство, будь-яку дію, не передбачену статтями 13, 14, 15 і 16, але яка відповідно до права цієї держави спричиняється до поновлення строку позовної давності, то розпочинається новий чотирирічний строк позовної давності, який обчислюється від дня, передбаченого правом такої держави.

1. Якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов’язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову.

2. Сплата процентів або часткове виконання зобов’язання боржником тягне за собою ті ж самі наслідки, що й визнання зобов’язання згідно з пунктом 1 цієї статті, за умови, що така сплата або таке виконання дає розумні підстави вважати, що боржник визнає це зобов’язання.

Якщо перебіг строку позовної давності не може бути припинений кредитором через незалежні від нього обставини і яких він не може уникнути або подолати, то строк позовної давності не буде вважатися тим, що минув, до закінчення одного року від дня припинення дії відповідної обставини.

1. Строк позовної давності та порядок його застосування не можуть бути змінені шляхом заяви або угоди між сторонами, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті.

2. Боржник може в будь-який час протягом строку позовної давності продовжити цей строк шляхом письмової заяви на адресу кредитора.

3. Положення цієї статті не торкаються дійсності умови, яка міститься у договорі купівлі-продажу і передбачає, що арбітражний процес має бути розпочатий у межах строку, коротшого, ніж строк позовної давності, встановлений цією Конвенцією, оскільки така умова юридично дійсна згідно з правом, застосовуваним до договору купівлі-продажу.

Незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності в будь-якому випадку минає не пізніше, ніж через 10 років від дня, коли цей строк розпочався згідно зі статтями 9, 10, 11 і 12 цієї Конвенції.

Закінчення строку позовної давності береться до уваги під час розгляду спору лише на підставі заяв сторін, що беруть участь у процесі.

1. При наявності заяви, передбаченої у статті 24, право на вимогу не підлягає визнанню та примусовому здійсненню під час розгляду спору, розпочатого після закінчення строку позовної давності, за винятком випадків, указаних в пункті 2 цієї статті.

2. Незважаючи на закінчення строку позовної давності, сторона може заявити про свою вимогу в порядку заперечення або для заліку проти будь-якої вимоги, що її ставить інша сторона, за умови, що для заліку це може бути зроблено лише тоді, коли:

a) обидві вимоги випливають з того ж самого або кількох взаємозв’язаних договорів, або

b) вимоги могли бути поставлені до заліку в будь-який час до закінчення строку позову.

Якщо боржник виконує зобов’язання після закінчення строку позовної давності, він не має права на цій підставі вимагати повернення виконаного, хоча б він і не знав у момент виконання ним свого зобов’язання, що строк позовної давності минув.

Із закінченням строку позовної давності по головному боргу вважається строк давності закінченим і за вимогою про виплату процентів по цьому боргу.

1. Строк позовної давності минає в кінці того дня, який відповідає календарній даті початку його обчислення. Якщо закінчення строку позовної давності випадає на такий місяць, в якому немає відповідної календарної дати, то строк минає в кінці останнього дня цього місяця.

2. Строк позовної давності обчислюється відповідно до дати того місця, де порушується провадження розгляду спору.

1. Якщо останній день строку позовної давності випадає на офіційне свято або на інший неробочий день, через що належні процесуальні дії не можуть розпочатися у тому місці, де кредитор порушує провадження розгляду спору або ставить свою вимогу згідно з статтями 13, 14 і 15, строк позовної давності триватиме до кінця першого дня, який іде за цим офіційним святом або неробочим днем і в який розгляд може бути розпочатий або може ставитись така вимога.

Дії та обставини, зазначені в статтях 13-19 включно, які мали місце в одній з Договірних держав, будуть, в цілях цієї Конвенції, визнані іншою Договірною державою, якщо кредитор вжив усіх розумних заходів для того, щоб боржника у найкоротший термін було оповіщено про відповідні дії або обставини.

1. Якщо Договірна держава має дві або більше територіальні одиниці, в яких, відповідно до її Конституції, застосовуються різні системи права з питань, які є предметом регулювання цієї Конвенції, то вона може в момент підписання, ратифікації або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи декілька з них, і може змінити свою заяву шляхом подання іншої заяви в будь-який час.

2. Ці заяви доводяться до відома Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, і в них мають бути чітко вказані територіальні одиниці, до яких застосовується Конвенція.

3. Якщо Договірна держава зазначена в пункті 1 цієї статті, не зробить заяви в момент підписання, ратифікації або приєднання, Конвенція буде діяти у всіх територіальних одиницях цієї держави.

У випадках, коли ця Конвенція містить посилання на право Держави, в якій застосовуються різні правові системи, таке посилання припускає відповідну правову систему.

Кожна Договірна держава застосовує положення цієї Конвенції до договорів, які укладені в день, коли вона набула чинності щодо цієї держави або пізніше.

Дві або більше Договірні держави можуть в будь-який час заявити про те, що договори купівлі-продажу між продавцем, який має комерційне підприємство в одній з цих держав, і покупцем, який має комерційне підприємство в іншій з цих держав, не регулюватимуться цією Конвенцією, оскільки ці Держави застосовують з питань, які є предметом регулювання цієї Конвенції, аналогічні або подібні правові норми.

Договірна держава в момент здачі на зберігання документа про ратифікацію або приєднання може заявити про те, що вона не застосовуватиме положення цієї Конвенції до позовів про визнання недійсності договору.

Будь-яка держава в момент здачі на зберігання документа про ратифікацію або приєднання може заявити про те, що вона не зобов’язується застосовувати положення статті 24 цієї Конвенції.

Ця Конвенція не торкається дій конвенцій, що укладені або можуть бути укладені та містять положення з питань, що є предметом регулювання цієї Конвенції, за умови, що продавець і покупець мають свої підприємства в державах-учасницях однієї з таких конвенцій.

1. Договірна держава, яка є учасницею будь-якої існуючої конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів, може в момент здачі на зберігання документа про те, що вона застосовуватиме цю Конвенцію лише до тих договорів, які підпадають під визначення договору міжнародної купівлі-продажу товарів, що міститься в такій існуючій конвенції.

2. Така заява втрачає силу в перший день місяця, що наступає після закінчення дванадцятимісячного періоду від набуття чинності нової конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів, яка буде укладена під егідою Організації Об’єднаних Націй.

Не допускаються інші застереження, крім тих, які зроблені згідно зі статтями 34, 35, 36 та 38.

1. Заяви, зроблені відповідно до цієї Конвенції, направляються Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй і набувають чинності водночас з набуттям чинності цією Конвенцією відносно відповідної Держави. Винятком є заяви, зроблені пізніше, які набувають чинності з першого дня наступного місяця, що після закінчення шестимісячного періоду від дати, коли вони були одержані Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй.

2. Будь-яка держава, яка зробила заяву згідно з цією Конвенцією, може відмовитись від неї в будь-який час шляхом оповіщення Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.

Така відмова набуває чинності з першого дня наступного місяця після закінчення шестимісячного періоду від дати одержання повідомлення Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй.

Коли заява зроблена згідно зі статтею 34 цієї Конвенції, така відмова від дня, коли вона набуває чинності, спричинення дії взаємної заяви, яка зроблена іншою державою, згідно з цією ж статтею.

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами до 31 грудня 1975 року в Центральних установах Організації Об’єднаних Націй.

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй.

Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави.

Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй.

1. Ця Конвенція набуває чинності у перший день місяця, що йде за тим місяцем, в якому закінчується шестимісячний період після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот або документів про приєднання, Конвенція набуває чинності в перший день місяця, що йде за тим місяцем, в якому закінчується шестимісячний період після здачі на зберігання його ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

1. Будь-яка Договірна Держава може денонсувати цю Конвенцію шляхом направлення повідомлення про це на адресу Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.

2. Денонсація набуває чинності у перший день місяця, що йде за тим місяцем, в якому закінчується дванадцятимісячний період після одержання повідомлення Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй.

Оригінальний примірник цієї Конвенції, тексти якої англійською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами є однаково автентичні, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй.

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів була вироблена і прийнята на спеціальній конференції, що відбулася у м. Нью-Йорку в 1974 році під егідою Організації Об’єднаних Націй. Делегація України також брала участь у роботі конференції і представник України підписав цю Конвенцію 14 червня 1974 року.

Головна мета Конвенції – обґрунтування і докладна регламентація питань, пов’язаних із застосуванням строку позовної давності у міжнародній торгівлі. Вона спрямована на чітке визначення проміжку часу для вирішення спорів або претензій, що можуть виникати внаслідок порушення або невиконання зобов’язань за міжнародними договорами купівлі-продажу товарів.

У Конвенції передбачено, що строк позовної давності становить 4 роки. Визначаються, зокрема, початок і закінчення строку давності, обставини, що можуть обумовлювати його зупинення, зміни, обмеження або продовження тощо.

Цілком очевидно, що участь України в цій Конвенції сприятиме захисту наших інтересів у міжнародній торгівлі, зокрема, більш ефективній реалізації положень як Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року, стороною якої є Україна, так і двосторонніх договорів із зовнішньоторговельних питань, що укладаються Україною з іноземними державами.