Кредиторська/дебіторська заборгованість – виконання зобов’язання – поради юриста

Виконання зобов’язання

Отже, спершу з’ясуємо, що зобов’язання діляться на два види: договірні і позадоговірні.

При виникненні заборгованості по недоговірних зобов’язань алгоритм дій щодо її стягнення буде аналогічним стягненню заборгованості по зобов’язанням, яке виникло з договору, з особливостями, які стосуються надання документів, які доводять наявність заборгованості. Договірні виникають в результаті невиконання однією із сторін умов договору, що призводить до виникнення заборгованості. Заборгованості можуть виникати як серед юридичних, так і серед фізичних осіб, з правовідносин, які регулюються сімейним, трудовим й іншими галузями права.

Виконання зобов’язання може бути добровільним, або примусовим.

Випадки добровільного виконання вкрай рідкісні, так як у боржника, який має прострочену кредиторську заборгованість, відсутні будь-які стимули її виконати. Але оперативне реагування може застати боржника зненацька і продемонструє серйозність намірів кредитора. У багатьох організаціях-боржниках вважають: якщо кредитор не реагує на прострочення боржника протягом декількох місяців, значить, гроші можна не платити – кредитор міг забути про прострочений зобов’язанні або вирішив не витрачати час і кошти на повернення заборгованості. Детальніше про списання тут

Добровільне виконання

Для того щоб нагадати боржнику про існування боргу і запропонувати добровільно виконати свої зобов’язання по оплаті простроченої заборгованості, кредитор звертається до нього з письмовою претензією.

Претензія – вимога кредитора до боржника про добровільне врегулювання спору, пов’язаного з порушенням його майнових прав і законних інтересів. Вона складається у довільній формі відповідно до вимог, зазначених у законі або договорі.

Порядок складання претензії встановлено ст. 6  ГПК України.

У претензії зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення і номер претензії;
б) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника (дуже важливо, щоб текст претензії містив перелік конкретних порушень, які допустив партнер, з посиланнями на умови договору і норми закону, на яких ґрунтуються вимоги, чітко сформулювавши їх у вигляді конкретної суми);

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії (претензія повинна містити розрахунок пропонованих вимог, також в претензії слід обумовити негативні для боржника наслідки. Так, отримавши претензію, боржник буде чітко розуміти, з чим йому доведеться зіткнутися, якщо він не виконає вимоги, зазначені в ній. Наприклад, в претензії, як правило, вказується, що якщо контрагент вчасно не погасить заборгованість, то піде звернення до суду, і тоді разом з сумою основного боргу йому доведеться сплатити неустойку і державне мито, яку сплатив заявник);
д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інші докази.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Згідно ст. 7 ГПКУ претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня її отримання.

До претензії необхідно додати копії документів, на які заявник посилається. Лист з претензією надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Направлення претензій має важливе значення: навіть якщо боржник не погасить суму заборгованості, сам факт направлення йому претензії може допомогти кредитору згодом довести в суді наявність такого боргу, адже відповіді боржника на претензії можуть містити формулювання, що свідчать про визнання ним факту існування заборгованості, факту належного виконання заявником своїх договірних зобов’язань або інші обставини, що мають значення для розгляду справи в суді. І тут зауважимо про правильне та виважене формулювання у відповіді на претензію.

Після того, як претензія спрямована і є всі підстави стверджувати, що боржник з нею ознайомлений, але у визначений термін зобов’язань все ж не виконує, необхідно починати підготовку позовної заяви.

Позовна заява подається до господарського суду в разі виникнення суперечок між юридичними особами, підприємцями, що здійснюють свою діяльність без реєстрації юридичної особи та особами, які мають статус приватного підприємця. Судам загальної юрисдикції підвідомчі справи у спорах, що виникають із цивільних, сімейних і трудових правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин.

Часто в договорах як захід для забезпечення виконання зобов’язань передбачається неустойка (пеня або штраф) (ст. 546 ЦКУ). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється або договором, або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦКУ). Якщо підлягає сплаті неустойка явно не відповідає наслідків порушення зобов’язання або при наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд, з огляду на положення ч. 3 зазначеної вище норми ЦКУ, має право її зменшити. Виходячи з цього, розмір неустойки не повинен перевищувати розміри самого боргу.

Відповідач може спробувати приховати його ж кошти і майно з метою утруднити стягнення грошових коштів, тому в позовній заяві слід просити суд вжити заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до ст. 67 ГПКУ позов може бути забезпечений:

– Накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;
– Забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
– Забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
– Припиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
– Припиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Найбільш поширеними заходами забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, а також заборона відповідачеві вчиняти певні дії. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен встановити, наскільки обгрунтовані позовні вимоги позивача, а також заслуговують на увагу його побоювання з приводу можливих несумлінних дій з боку відповідача або інших осіб, які можуть протидіяти виконанню майбутнього судового рішення, утруднити його, а то і зовсім унеможливити.

Так, зокрема, Пленум ВСУ рекомендує судам при розгляді заяви про забезпечення позову, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог:

– Переконатися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
– З’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеного відповідності рекомендує враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Примусове виконання

Заява про забезпечення позову задоволено судом, винесено відповідну постанову. З моменту отримання ухвали суду про забезпечення позову необхідно отримати виконавчий лист суду, так як ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання рішень суду. Виконання рішень суду здійснюється відповідно до норм Закону України від 21.04.99 р №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон про виконавче провадження), а саме ст. 52, 57-59 глави 4, встановлює загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Особливості звернення стягнення на майно боржника – юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності визначені положеннями глави 5 цього Закону.

Виконавчі дії щодо арешту майна здійснюються безпосередньо державним виконавцем. Під час арешту майна державним виконавцем (на підставі виконавчого листа) воно не може бути продано, обміняно, подаровано, здано в оренду, закладено або знищено. Позивач має право стягнути збитки, завдані невиконанням ухвали суду про забезпечення позову, шляхом пред’явлення позову до винних осіб в тому ж суді.

Якщо всі вимоги позивача документально підтверджені і відповідач не надав будь-яких заперечень по суті, або представив, але суд їх не прийняв, останнім виноситься рішення про стягнення заборгованості. Наступним етапом буде виконавче провадження у справі про стягнення заборгованості відповідно до Закону про виконавче провадження.

Після набрання рішенням суду законної сили останній повинен видати виконавчий лист або на прохання стягувача направити його для виконання до відповідної державної виконавчої служби.

Державному виконавцю необхідно направити (цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення) виконавчий лист і заява з проханням порушити проти боржника виконавче провадження ( ст. 19 Закону про виконавче провадження ). Після цього пристав виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якому встановлює строк для добровільного виконання боржником вимог. Виконавець має право провести опис майна боржника і накласти на нього арешт. Далі все залежить від наявності у боржника майна, достатнього для задоволення вимог усіх стягувачів.

Також необхідно відзначити, що на всіх стадіях судового процесу можливий варіант врегулювання спору між сторонами за допомогою мирової угоди.

Мирова угода укладається в загальному порядку цивільно-правових угод ( ст. 78 ЦПКУ ). Під загальним порядком слід розуміти наявність волі учасників і рівність сторін при укладанні угоди. Але слід звернути увагу на ч. 3 ст. 78 цього Кодексу, де предметом мирової угоди можуть бути права і обов’язки сторін щодо предмета спору. Тобто умови мирової угоди повинні повністю збігатися з умовами суперечки.

Судова практика

Судова практика з розгляду справ про стягнення заборгованості в більшості випадків є позитивною. При достатньому наявності доказової бази з боку позивача домогтися визнання боргу боржником в судовому порядку не складно. Основні труднощі виникають при процедурі стягнення за участю виконавчої служби, а й в цьому випадку не варто впадати у відчай. В процесі стягнення заборгованості, враховуючи матеріальний стан боржника, можливі варіанти погашення заборгованості (. Також можливі варіанти реструктуризації боргу або ж світове врегулювання спору. Підводячи підсумок, хотілося б відзначити, що стягнення заборгованості досить складний і трудомісткий процес, але участь в ньому кваліфікованих професіоналів дозволить досягти позитивного результату. У будь-якій ситуації при виборі стратегії повернення боргу необхідно застосовувати найбільш чесні і правильні варіанти поведінки. Але все ж у випадку виникнення проблемних ситуацій необхідно відстоювати свої інтереси, при укладенні будь-якої угоди бути максимально обережним і поінформованим про контрагента, а також готовим будь-якої миті захистити свої інтереси.