Заклики до встановлення чи посилення відповідальності посадових осіб контролюючих органів у розумінні Податкового кодексу України за вчинення ними неправомірних діянь лунають мало не щодня. А громадськість переконана в тому, що чинне законодавство не дозволяє ефективно притягати до відповідальності контролюючі органи та їх посадових осіб.
Тому ми вирішили провести аналіз чинних законодавчих норм, які регулюють відповідні правовідносини. Та намагались неупереджено розібратись – хто такий “платник” для “фіскалів”, та “фіскал” для “платника”. Зауважимо, що наявні наразі в українському законодавстві приписи є начебто нелояльними до фіскалів, які допустили порушення закону.
Загальні засади відповідальності контролюючих органів та їх посадових осіб визначені статтею 21 Податкового кодексу України. Причому пункт 21.3 статті 21 Податкового кодексу України прямо передбачає відшкодування за рахунок коштів державного бюджету шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів. Більше того, такі кошти закладаються щорічно у бюджет відповідних відомств. Зазначена стаття містить наслідки прийняття посадовими особами контролюючих органів неправомірних рішень, якими визначаються зобов’язання платникові податків. Як визначає підпункт 21.2.1 пункту 21.2 статті 21 Податкового кодексу України, повторне протягом останніх дванадцяти місяців прийняття неправомірного рішення, яким визначаються податкові (грошові) зобов’язання платників податків, посадовою (службовою) особою контролюючого органу, яка прийняла таке рішення, є підставою для застосування до такої посадової (службової) особи дисциплінарного стягнення у порядку, передбаченому законом.
В свою чергу, Розділ VІІІ Закону України «Про державну службу» докладно регулює порядок і підстави дисциплінарної відповідальності всіх державних службовців, у тому числі посадових осіб контролюючих органів у розумінні Податкового кодексу України.
Статтею 65 вищезазначеного розділу мова іде про підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та пояснюється, власне що мається на увазі під поняттям «перевищення службових повноважень. Серед переліку, зокрема: перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення. При цьому серед видів дисциплінарних стягнень передбачено навіть звільнення державного службовця.
Крім цього, згідно із частиною другою статті 80 Закон України «Про державну службу» держава має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до державного службовця, який заподіяв шкоду.
Доволі однозначними є також норми, які дозволяють притягати контролюючі органи та їх посадових осіб до майнової (цивільно-правової) відповідальності. Йдеться про статті 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, які передбачають обов’язок відшкодувати в повному обсязі шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю відповідно державного органу та його посадових осіб, причому незалежно від їхньої вини.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Зрештою, ніхто не скасовував кримінальну відповідальність.
На папері наведені норми вимальовують неабиякі перспективи успішного відшкодування шкоди, завданої платникові податків незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю контролюючих органів чи їх посадових (службових) осіб.
Однак усім цим арсеналом на практиці платники податків користуються вкрай зрідка, що перетворює відповідні норми на формальність. Власне, тому і проаналізувати досконалість зазначених приписів доволі важко з огляду на відсутність достатньої правозастосовної практики.
Більш того, вже багато років переважна кількість громадян України, гарантом прав яких є держава, які постраждали внаслідок ДТП не можуть отримати державну допомогу, передбачену ст. 1177 та 1207 ЦК України, що є грубим порушенням цих прав. Законом, на теперішній час не встановлено порядок відшкодування такої шкоди, тому судова практика зазначає, що якщо нормами закону не встановлено цей порядок, то позов згідно ст. 1177 не підлягає задоволенню.
Можна довго дискутувати, чому платники податків не є активними у практичній реалізації своїх прав на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною поведінкою фіскальних органів.
Але ось вам декілька життєвих прикладів, які можуть освітлити, власне чому. Це – фінансова сторона питання. Звичайно, що ображений платник самостійно не в змозі захистити свої порушені права у суді, він винаймає фахівця, який не безоплатно представляє його інтереси у суді. А саме захисник-юрист, вже виходячи із реалій корумпованості і ручного керування суддями, в тому числі і прокурорами, і податківцями (вони всі на державній службі, а значить поставлені берегти інтереси держави, часто-густо, не відокремлюючи себе від держави) пояснює платнику, що витрачаючи кошти на звернення до суду, сплату судових зборів, які не копійкові, сплату послуг юристів, сподіватись на відшкодування – марна справа. А все тому, що суддя ніколи не стане на сторону якогось там “платника” – він собі іще заробить, а відривати кошти від держави, особливо, коли держава дуже потребує цих коштів не можна. Всі зглядуються «на гору», а що там скажуть? Всі бояться, що сфабриковані фіскалами справи проти платника податків можуть розсипатися с суді, і вони розсипаються. Але ж тоді постає просте питання, а навіщо державі такі служителі, котрі невміло та недбало виконують свою роботу? Тому то всі і намагаються «підтримати» товариша, не винести рішення на користь платника. Не показати свою некваліфікованість та безграмотність, особливо в професійній сфері.
Крім того, вкрай важко довести причинно-наслідковий зв’язок! Причинний зв’язок – це ознака об’єктивної сторони не всіх, а лише так званих «матеріальних» складів злочинів. При вчиненні злочину, який має «матеріальний» склад, завжди необхідно встановити причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками, які настали. Особа може, згідно із законом, відповідати лише за ті наслідки, які були причинно обумовлені її поведінкою. Якщо ж причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, відсутній, то особа не може бути за них відповідальною.
Хоча недовіра до державних інституцій, і зокрема, до судів, зменшує активність платників податків, які зазнали утисків з боку контролюючих органів. Водночас, за цих самих обставин і в цих самих судах платники податків активно оскаржують (і в більшості випадків – успішно) не лише податкові повідомлення-рішення, а й намагаються спонукати державу до повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ.
А от питання про стягнення збитків з контролюючих органів майже ніколи не ставлять. Це фікція! Мається на увазі, що можна притягнути до матеріальної відповідальності працівника ДФС. Навіть коли він дійсно порушує закон, грубо попирає права платника, нехтує дотриманням службових обов’язків, посадових інструкцій, тощо. Позов до суду подати? Навіть не мрійте. Чому? В деталях:
- Для того, щоб суд прийняв такий позов, платник має чітко аргументувати, яких саме матеріальних збитків він зазнав.
- Довести причинно-наслідковий зв’язок, тобто бути детективом, юристом та слідчим одночасно, тільки для того щоби подати позов і він був прийнятий.
- Крім того, відповідачем за таким позовом , так як це державний орган, є Міністерство фінансів, Держказначейство і власне відомство, співробітник котрого вчинив злочин. Як ви гадаєте з таким арсеналом відповідачів та штатом юристів, котрий їх обслуговує, є у платника податків шанси хоч на подобу справедливості? Навряд!
- Крім того, в суді є можливість вимагати призначити проведення експертизи, з метою доведення складу злочину через доказ визнання втраченої вигоди. АЛЕ! Експертизу призначає суд, але за позовом одного із учасників процесу, звичайно ваш відповідач в цій експертизі не зацікавлений! Задоволення це дуже не дешеве. Отже ви понесете затрати самотужки, але вони можуть бути компенсовані вам за рішенням того ж суду, у разі вашого виграшу у процесі. Ну і останнє. Через експертизу намагаються довести неправомірність через вчинення кримінальних злочинів, але довести навіть експертизі, наявність складу злочину не виявляється можливим. Суд до уваги експертизу візьме, не має права не взяти, а от враховувати чи спиратись на неї при винесенні вироку – ні.
За досвідом останніх 15 років, зазначимо, що доволі слабка судова практика по відшкодуванню завданих моральних та матеріальних збитків внаслідок наприклад незаконного тримання під вартою, або завдання тяжких тілесних ушкоджень співробітниками держорганів. По суті наша держава знає один випадок, коли громадянин України подав позов до Єврейського суду із прав людини та виграв справу, суд визнав порушення його прав в частині застосування щодо нього незаконного тримання під вартою, призначивши примусову компенсацію Україною завданої шкоди громадянинові у розмірі 150 тис євро, але на практиці виплатили лише 5 тис євро.
Серед іншого, проблемою для практичного застосування норм щодо майнової та дисциплінарної відповідальності фіскалів видається надмірна узагальненість відповідних законодавчих приписів. На думку Нечитайло О. М., Голови ВАСУ та Поляничко А. О., радника Голови ВАСУ поліпшити ситуацію можна за трьома напрямками.
Перший – навести приблизний перелік видів збитків, які повинен відшкодувати контролюючий орган та його посадові особи. Це дозволить спростити процес доказування розміру шкоди в суді.
Другий – запровадити додаткові спеціальний перелік дисциплінарних проступків саме для фіскалів. Цей перелік має охоплювати найпоширеніші зловживання посадовців контролюючих органів. Перелік дисциплінарних проступків не розширять перелік протиправних діянь посадовців контролюючих органів у порівнянні з уже діючими, але дозволять спростити процес доказування їх протиправності, оскільки детальніше окреслюватимуть об’єктивну сторону відповідних діянь.
Як варіант, можна розглянути можливість надання права платникам податків, які зазнали відповідних утисків, безпосередньо ініціювати процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності посадовців контролюючих органів.
Третій – запровадити спеціальні штрафи як різновид податкових правопорушень, особливо зважаючи на те, що і зараз норми ПКУ згадують неналежну поведінку фіскалів у контексті податкових правопорушень. Йдеться про норму статті 109 ПКУ, яка, розкриваючи зміст поняття податкового правопорушення, вказує на те, що до них належить протиправні діяння (дія чи бездіяльність) не лише платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, але і посадових осіб контролюючих органів.
Разом із тим, закріплена в статті 109 ПКУ норма не набула розвитку в інших положеннях кодексу, зокрема, відсутні склади конкретних правопорушень посадовців контролюючих органів та конкретні заходи відповідальності за них.
Зокрема, доцільно, як на наш погляд, передбачити окрему відповідальність за ігнорування під час визначення грошових зобов’язань платникам податків контролюючими органами обов’язкових правових позицій Верховного Суду України або іншого найвищого судового органу, який буде створено в процесі теперішньої судової реформи.
Також доцільно покласти на фіскальні органи відповідальність за бездіяльність щодо виявлення і припинення фіктивних суб’єктів господарювання, які створені з метою побудови схем ухилення від податків. Загальновідомо, що часом жертвами оборудок із використанням фіктивних компаній стають сумлінні платники податків, які не були залучені до зловживань їх контрагентів, але в силу правової позиції Верховного Суду України змушені брати на себе тягар відповідальності за несплату податків фіктивними суб’єктами господарювання.
Інновацією може бути стягнення фінансової відповідальності у вигляді штрафів не лише на користь держави, а й на користь платника податків. Це може бути стимулом для ініціювання такої відповідальності фіскалів платниками податків.
Саме визначення фіксованого розміру штрафу на користь платників податків може стимулювати активність останніх, оскільки в цьому разі значно спрощується процес доказування за рахунок непотрібності доводити наявність та розмір шкоди.
Якщо такий варіант видається надміру радикальним, запропонований перелік податкових правопорушень можна перенести до Кодексу України про адміністративні порушення.
Звичайно, недобросовісні платники зітхнуть із полегшенням, при введенні таких новацій. Але, чи всі платники недобросовісні? І хто такий цей недобросовісний платник? Перш за все це не простий, а сильно засекречений, котрий підтримується активно зі сторони самих же фіскалів чолов’яга, котрий не просто не доплачує податки, а просто таки обкрадає державу, “під прикриттям дуже компетентних органів”.
«Можливість вкрасти створює крадія» сказав Ф. Бекон. Нажаль, при теперішніх широких повноваженнях фіскалів, довго нам іще плекати надію на справедливість.
І на останок, іще декілька підказок. Стаття 22 Цивільного Кодексу України регламентує Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Саме п.2 цієї статті зазнначає:”Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Є закон про відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями робітників правоохоронних органів або суду.
Автор статті: бухгалтер-експерт Золотих Ю.І.
