Ліберальна податкова реформа 3357: популізм чи реалізм?

Запропоновані проектом 3357 ставки податків прибічники виважених змін називають нереалістичними:

• Податок на доходи фізичних осіб — 10%
• Єдиний соціальний внесок — 20%
• Податок на розподілений прибуток — 15% (у випадку реінвестування прибутку — 0%)
• Податок на додану вартість — 15%

Звісно, податки виконують функцію наповнення бюджету. Тож давайте розберемося, чи є необхідним таке суттєве зниження податкового тиску, а також чи можливо досягнути збалансованого бюджету за такого рівня податків.

Чи може Україна “злетіти” без “різких податкових рухів”.

На сьогоднішній день державні видатки по відношенню до ВВП становлять близько 50%. До речі, офіційна статистика завжди мала дещо занижену оцінку, адже для фінансування збитків “Нафтогазу” та інших державних корпорацій використовувалася схема кредитування через державні банки, яка формально не включалася у витрати бюджету, по суті будучи ними.

Index of Economic Freedom розглядає даний показник як базовий для визначення економічної свободи. Загалом же за рівнем економічної свободи Україна в 2015 році посідає 162 місце між Бірмою і Болівією в групі країн із промовистою характеристикою “repressed”. А як ще можна розглядати сигнал “половину з того, що ти створиш, в тебе заберуть для перерозподілу одним із найгірших в світі державним управлінням”? І тут недоречними будуть порівняння зі скандинавськими країнами з подібним рівнем даного показника, бо є дуже велика відмінність між “погоджуюся віддати половину, бо вірю” і “заберуть половину, бо не вірять”.

Але може цей показник не настільки важливий? Спробуємо віднайти зв’язок між часткою державних витрат і темпами економічного зростання. Для цього скористаємося даними Світового банку за 2011-2014 роки.

Якщо виділити групу країн, в яких частка державних видатків у ВВП складає понад 45%, то середнє зростання їх економік становитиме 1,2% на рік в останні 4 роки, причому в цій групі не знайдеться жодної країни, динаміка якої перевищувала б середньосвітовий показник 3% щорічного зростання. Це можуть собі дозволити економічно успішні країни, які, маючи високий рівень доходів, можуть перемикнутися на інші складові сталого розвитку — гармонійні суспільні відносини, екологію, соціальну складову, але не країни, які потребують доганяючого зростання.

За тими ж даними виділимо групу країн, які в зазначений період мали зростання економіки понад 5% на рік. Частка державних видатків в цій групі становитиме в середньому 28%.

Тенденція очевидна — той, хто потребує швидкого зростання, має лишити якомога більшу частку створеної вартості її автору і творцю, щоб той спромігся швидко примножити створене.

Ми залишаємо творцю-підприємцю не більше 50%, вони — 72%, ми в цьому році претендуємо на світове лідерство в падінні економіки, вони — на лідерство в темпах розвитку.

Історія не знає економічних “злетів” із такою часткою державних видатків у ВВП, яку маємо ми.

Як їм вдається мати такі відносно низькі державні видатки?

Відповідь доволі очевидна. Якби ви створювали все з нуля, при нинішній ситуації будували б народні ансамблі, державне телебачення і радіо, величезний штат чиновників, псевдо-безкоштовні лікарні? Чи забороняли б вчителю заробляти своїми талантами стільки, скільки йому готові платити, чи мали б один із найбільших в світі штатів міністерства внутрішніх справ (міліції-поліції) на тисячу населення, чи роздавали б пільги й допомоги, чи призначали б пенсії всім поспіль незалежно від потреби? Все перелічене і багато чого іншого називається “УРСР”, що перефарбувався в інші кольори та співає інших пісень.

Ми є “передчасно соціальною” державою, яка не розуміє, що платити 40% податку з суми 5000 євро і з суми 5000 гривень — це неспівставні речі; що їдуть з країни найкращі, бо вони активні та прагнуть самореалізації; що наш орієнтир в соціальній політиці зараз — це наші сусіди за рівнем економіки — Монголія, Туніс і Грузія, а Чехія, Словаччина чи Латвія стануть ними тоді, коли ми їх економічно наздоженемо, не кажучи вже про Німеччину і Фінляндію.

Міжнародний валютний фонд — доволі консервативна організація. Парадоксально, що саме він є рушієм реформ в Україні. І от цей консерватизм проявився по відношенню до податкової реформи. МВФ питає: “Як? Покажіть мені, що ви готові скоротити видатки бюджету, залишившись в межах дефіциту 3,7% ВВП, і тоді робіть, що хочете, бо збалансований бюджет — це святая святих”.

Дійсно, проведення ліберальної податкової реформи потребуватиме найскорішого руйнування “УРСР”, проведення за один рік того, на що не вистачило волі попередні 24 роки.

А може просто дослухатися до порад МВФ — не більше, але не менше?

Давайте подивимося на ту долю, яку нам готує бачення МВФ:

За результатами 2020 року, згідно з прогнозами МВФ, Україна знаходитиметься на 114-й сходинці в світі (проти 104-ї в 2013 році) за ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності.

Ось так бачить МВФ місце України в 2020 році всупереч написаному в президентській стратегії — 2020:

Для прикладу в тому ж прогнозі МВФ Грузія, яка мала показники ВВП на душу населення вдвічі менші за українські в 2004 році, зараз практично наздогнала Україну, а в 2020 за цими ж прогнозами знаходитиметься вже на 9 сходинок вище.

Чи влаштовує нас такий сценарій? Чи готові ми жити за ним? Чи маємо ставити інші цілі?

Державні фінанси відповідно до проекту податкової реформи №3357

Видатки зведеного бюджету разом із соціальними фондами в 2015 році складуть 750-760 мільярдів гривень.

Таким може бути бюджет на наступний рік:

Відповідно до цих оцінок дефіцит бюджету може скласти від 82,3 до 130,9 мільярдів гривень, або від 3,6% до 5,8% ВВП. Нижня межа цього консервативного сценарію відповідає домовленостям з тим же МВФ, які фіксують граничний дефіцит на рівні 3,75% ВВП, верхня межа вказує на необхідність знаходження компенсаторів на суму не більше 50 мільярдів гривень. Ними можуть стати або відмова від зниження ставки ПДВ, або збільшення податків на нерухоме майно і землю, або пошук резервів у витратній частині бюджету. В будь-якому разі для досягнення прийнятного дефіциту бюджету йдеться про суми порядку 50 мільярдів гривень, а не сотні мільярдів, які називають в уряді.

І це в консервативному сценарії, який буде перевищено в разі економічного зростання і детінізації.

До речі, називати таку модель ліберальною можна скоріше по відношенню до нашого українського досвіду, а не в контексті світової практики. Вона зберігає співвідношення державних видатків до ВВП на рівні понад 39%. 124 країни світу мають показники з нижчим рівнем частки перерозподілу ВВП через державні видатки. 155 країн світу мають рівень податкового навантаження менше 35% ВВП. Дивно, що наближення до цих країн називається ледь не “ліберально-популістським” — до справді ліберальної податкової системи нам ще дуже далеко, тут хіба що спроба створити в ній окремі привабливі елементи.

Цифри важливі, але головне — зміна відносин

Математично бюджет — це надзвичайно проста конструкція. Доходи, витрати, дефіцит, збалансованість. Якщо вирішувати задачу математично, вона має безліч розв’язків. За цифрами важливо побачити суть, адже цифри — лише наслідок, тільки перевірка того, що зміни можливі.

Законопроект №3357 генерує такі зміни:

1. Найнижче порівняно з країнами Європейського Союзу навантаження на фонд оплати праці. При тому ряд країн світу і регіону матимуть ще кращі показники, бо поточна ситуація відповідно до рейтингу Doing business — 2016 виглядає так, що це є однією з ключових проблем в українській податковій системі:
2. Перехід до оподаткування розподіленого прибутку дозволяє як створити інвестиційні стимули, бо реінвестований прибуток не оподатковуватиметься, так і вирішити питання податкової оптимізації через спрощенців прирівнюванням виплат на них до розподілу прибутку, що підлягає оподаткуванню
3. Зниження загального податкового навантаження до рівня близько 35% доданої вартості. Відповідно це створення умов для внутрішніх інвестицій, переходу від моделі збереження бізнесу до розвитку.

В цих нових відносинах ми кажемо:

• неприйнятно надалі платити зарплату “в конвертах”, бо привабливіших умов немає навколо нас, тож не варто вимагати ще кращого;
• не ховайте свій прибуток, нехай він залишається у вас, ми не візьмемо податку з нього, а ви збільшите вартість свого бізнесу, свою капіталізацію, отримаєте змогу залучити інвестиції в бізнес;
• ми вважаємо, що люди — наш головний актив, ця праця має бути задіяна в Україні і оподатковуватися якнайнижче;
• не можна забирати багато в того, хто створив, бо саме він найкраще розпорядиться ресурсами, а не чиновник, що їх перерозподілить.

Дехто повторює популярний мем “головне — не ставки, головне — адміністрування”. Цікаво, чи вдасться його прихильникам знайти український бізнес, який сплачує зарплату в конвертах через якісь питання в адмініструванні, а, якщо його налагодити, то стане виплачувати офіційно? Чи, може, ставки таки важливі?

Висновки

Кардинальні зміни завжди болючі. Вони вриваються ураганом, змітаючи все те, що впало б рано чи пізно, оздоровлюючи середовище і даючи можливості для розбудови нового. Вікно можливостей перетворилося на щілину, а потім зникла і вона. Все, що лишилося, — залишки ірраціональної віри, що все це недаремно, що зруйнувати старий світ і дати подих новому все ще можливо. З якої точки прийдуть ці масштабні перетворення? Чи вистачить волі на них? Податкова реформа — це лише частина іншої України, далеко не єдина, проте вкрай важлива. Перейти Рубікон можна по-різному. Сподіваюся й вірю, що податкова реформа стане спусковим гачком для незворотних змін, не даючи минулому шансу на реванш.

Нижче факти, які засвідчують, що косметичні зміни в податковому навантаженні українському бізнесу та інвестиційній привабливості країни не допоможуть.