Лист ДФС від 31.03.2017 № 6964/10/26-15-14-05-04-22

Головним управлінням ДФС у м. Києві, в межах компетенції, розглянуто звернення щодо надання податкої консультації з питання відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій.

Повідомляємо, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 52.5 статті 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями (далі – Кодекс), контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Відповідно до п.44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (згідно п.44.2 ст. 44 Кодексу).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України (далі – МФУ), яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Згідно із Законом “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV із змінами і доповненнями (далі – Закон №996), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції згідно з ч.2 ст.9 Закону №996.

Відповідно до п.1 ст.74 глави 13 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (далі – МКУ) – імпорт (випуск для вільного обігу) – це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Згідно із п.1 ст.82 глави 15 МКУ – експорт (остаточне вивезення) – це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов’язань щодо їх зворотного ввезення.

Слід зазначити, що листом МФУ від 16.02.2017 №31-11410-06-5/4339 надано роз’яснення щодо особливостей застосування первинних документів в бухгалтерському обліку.

Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.

Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.

Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.

Отже, при виконанні вищезазначених умов до рахунку-фактури, немає потреби у складанні акта приймання-передачі з метою відображення в бухгалтерському обліку господарської операції.

Що стосується оподаткування імпортного товару, то слід зауважити, що рахунок-фактура (інвойс) входить до переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів згідно частини 2 ст. 53 МКУ. Проте, інвойс фактично є документом, згідно якого проводиться оплата за товар. Однак, рахунки-фактури не фіксують господарську операцію, розпорядження або дозвіл на її проведення, а мають тільки інформаційний характер.

У зв’язку з прийняттям змін до Закону №996, інвойс можна вважати первинним документом. Але, якщо врахувати той факт, що йдеться про імпорт товару (сам процес розмитнення), то, маючи тільки інвойс, частина інформації буде недоступною. Наприклад, у нас буде відсутня дата надходження товару, адже дата інвойсу здебільшого раніше терміну вантажно-митної декларації (далі – ВМД), у результаті чого, невідомо який саме курс валют НБУ застосовувати, що унеможливить визначення фактичної вартості товару, а також розмір митних платежів та ПДВ. Виходячи з цього, для оприбуткування товару недостатньо лише одного інвойсу.

Водночас, у листі Міністерства фінансів України від 23.01.2013 № 31-08410-07-16/2073 зазначено, що митна декларація є первинним документом. Крім того, ВМД зараховується до первинних документів, на яких базується бухгалтерський облік зовнішньоекономічних операцій.

Отже, для оприбуткування імпортованого товару слід застосовувати інформацію, наведену у ВМД.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу, індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.