МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ 13 “Оцінка справедливої вартості”

1. Цей МСФЗ:

а) визначає справедливу вартість;

б) містить в одному МСФЗ концептуальну основу оцінювання справедливої вартості; та

в) вимагає розкривати інформацію про оцінки справедливої вартості.

2. Справедлива вартість – це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб’єкта господарювання. Для деяких активів та зобов’язань може бути ринкова інформація або ринкові операції, інформація про які є відкритою. Для інших активів та зобов’язань може не бути ринкової інформації або ринкових операцій, інформація про які є відкритою. Проте мета оцінки справедливої вартості в обох випадках однакова – визначити ціну, за якою відбувалася б звичайна операція продажу актива чи передачі зобов’язання між учасниками ринку на дату оцінки за нинішніх ринкових умов (тобто, вихідну ціну на дату оцінки з точки зору учасника ринку, який утримує актив або має зобов’язання).

3. Якщо ціна на ідентичний актив або зобов’язання не є відкритою, суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість, користуючись іншим методом оцінювання, який максимізує використання відповідних відкритих вхідних даних та мінімізує використання закритих вхідних даних. Оскільки справедлива вартість – це оцінка на основі даних ринку, то її оцінюють, використовуючи припущення, які використовували б учасники ринку, складаючи ціну актива або зобов’язання, в тому числі припущення про ризик. Внаслідок цього намір суб’єкта господарювання утримувати актив або погасити чи іншим чином виконати зобов’язання не є доречними при оцінюванні справедливої вартості.

4. Визначення справедливої вартості зосереджене на активах та зобов’язаннях, оскільки вони є основним предметом облікової оцінки. До того ж, цей МСФЗ слід застосовувати до власних інструментів капіталу суб’єкта господарювання, оцінених за справедливою вартістю.

5. Цей МСФЗ застосовується, коли інший МСФЗ вимагає або дозволяє складати оцінки справедливої вартості або розкривати інформацію про оцінки справедливої вартості (та такі оцінки, як справедлива вартість за вирахуванням витрат на продаж, на основі справедливої вартості або розкриття інформації про такі оцінки), за винятком зазначеного в параграфах 6 та 7.

6. Оцінка та вимоги розкриття інформації, викладені у цьому МСФЗ, не застосовуються до

а) операцій, платіж за якими здійснюється на основі акцій у межах сфери застосування МСФЗ 2 “Платіж на основі акцій”;

б) операцій оренди у межах сфери застосування МСБО 17 “Оренда”; та

в) оцінок, які дещо подібні до справедливої вартості, але не є справедливою вартістю, таких як чиста вартість реалізації в МСБО 2 “Запаси” або вартість при використанні в МСБО 36 “Зменшення корисності активів”.

7. Розкриття інформації, що вимагаються цим МСФЗ, не вимагаються для:

а) активів програми, оцінених за справедливою вартістю відповідно до МСБО 1 9 “Виплати працівникам”;

б) інвестицій програми пенсійного забезпечення, оцінених за справедливою вартістю відповідно до МСБО 26 “Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення”; та

в) активів, для яких сума очікуваного відшкодування – це справедлива вартість за вирахуванням витрат на вибуття відповідно до МСБО 36.

8. Концептуальна основа оцінки справедливої вартості, викладена у цьому МСФЗ, застосовується як до первісної, так і для подальшої оцінки, якщо справедлива вартість вимагається або дозволяється іншими МСФЗ.

9. Цей МСФЗ визначає справедливу вартість як ціну, яка була б отримана за продаж актива, або сплачена за передачу зобов’язання у звичайній операції між учасниками ринку на дату оцінки.

10. В параграфі Б2 описано загальний підхід до оцінки справедливої вартості.

11. Оцінка справедливої вартості – це оцінка конкретного актива або зобов’язання. Тому, оцінюючи справедливу вартість, суб’єкт господарювання має брати до уваги ті характеристики актива або зобов’язання, які учасники ринку взяли б до уваги, визначаючи ціну актива або зобов’язання на дату оцінки. До таких характеристик належать, наприклад, такі:

а) стан та місце розташування актива; та

б) обмеження, якщо вони є, на продаж або використання актива.

12. Вплив на оцінку, що виникає внаслідок певної характеристики, буде різним залежно від того, як така характеристика була би врахована учасниками ринку.

13. Активом або зобов’язанням, оціненим за справедливою вартістю, може бути або:

а) окремий актив або зобов’язання (наприклад, фінансовий інструмент або нефінансовий актив); або

б) група активів, група зобов’язань або група активів та зобов’язань (наприклад, одиниця, яка генерує грошові кошти, або бізнес).

14. Те, чи є актив або зобов’язання окремим активом чи зобов’язанням, групою активів, групою зобов’язань чи групою активів та зобов’язань для цілей визнання або розкриття інформації, залежить від його одиниці обліку. Одиниця обліку для актива чи зобов’язання визначається відповідно до МСФЗ, який вимагає або дозволяє оцінку справедливої вартості, за винятком передбаченого у цьому МСФЗ.

15. Оцінка справедливої вартості припускає, що актив або зобов’язання обмінюється між учасниками ринку у звичайній операції продажу актива або передачі зобов’язання на дату оцінки за поточних ринкових умов.

16. Оцінка справедливої вартості припускає, що операція продажу актива або передачі зобов’язання відбувається або

а) на основному ринку для цього актива або зобов’язання; або

б) за відсутності основного ринку – на найсприятливішому ринку для цього актива або зобов’язання.

17. Суб’єктові господарювання не потрібно здійснювати всебічне дослідження усіх можливих ринків, щоб визначити основний ринок або, за відсутності основного ринку, найсприятливіший ринок, але він має взяти до уваги всю інформацію, яку можна отримати. За відсутності свідчень на користь протилежного положення, ринок, на якому суб’єкт господарювання, як правило, здійснює операцію продажу актива або передачі зобов’язання, приймається за основний ринок або, за відсутності основного ринку, за найсприятливіший ринок.

18. Якщо для актива або зобов’язання є основний ринок, то оцінка справедливої вартості представляє ціну та такому ринку (незалежно від того, чи ця ціна є безпосередньо відкритою, чи її оцінку отримано за іншим методом оцінювання), навіть якщо ціна на іншому ринку є потенційно більш сприятливою на дату оцінки.

19. Суб’єкт господарювання повинен мати доступ до основного (або найсприятливішого) ринку на дату оцінки. Оскільки різні суб’єкти господарювання (та бізнеси у цих суб’єктах господарювання) з різними видами діяльності можуть мати доступ до різних ринків, то основний (або найсприятливіший) ринок для одного й того ж актива або зобов’язання може бути різним для різних суб’єктів господарювання (та бізнесі у цих суб’єктах господарювання). Тому основний (або найсприятливіший) ринок (і, отже, учасників ринку) розглядається з погляду суб’єкта господарювання, що передбачає відмінності між суб’єктами господарювання з різними видами діяльності.

20. Хоча суб’єкт господарювання повинен мати доступ до ринку, не потрібно, щоб суб’єкт господарювання міг продавати певний актив або передавати певне зобов’язання на дату оцінки, аби мати змогу оцінити справедливу вартість на підставі ціни на такому ринку.

21. Навіть якщо немає відкритого ринку, щоб надати інформацію про ціноутворення стосовно продажу актива або передачі зобов’язання на дату оцінки, оцінка справедливої вартості має припускати, що операція відбувається на таку дату, розглянута з погляду учасника ринку, який утримує актив або має зобов’язання. Така уявна операція створює основу для оцінювання ціни продажу актива або передачі зобов’язання.

22. Суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість актива або зобов’язання, користуючись припущеннями, якими користувалися б учасники ринку, складаючи ціну актива або зобов’язання, та припускаючи, що учасники ринку діють у своїх економічних інтересах.

23. У процесі формулювання таких припущень суб’єктові господарювання не потрібно ідентифікувати конкретних учасників ринку. Радше, суб’єкт господарювання має визначити характеристики, які вирізняють учасників ринку загалом, враховуючи чинники, характерні для всього переліченого далі:

а) актива або зобов’язання;

б) основного (або найсприятливішого) ринку для цього актива чи зобов’язання; та

в) учасників ринку, з якими суб’єкт господарювання здійснив би операцію на такому ринку.

24. Справедлива вартість – це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов’язання у звичайній операції на основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою іншого методу оцінювання.

25. Ціну на основному (або найсприятливішому) ринку, використану для оцінки справедливої вартості актива або зобов’язання, не слід коригувати з урахуванням витрат на операцію. Витрати на операцію обліковують відповідно до інших МСФЗ. Витрати на операцію не є характеристикою актива чи зобов’язання; радше, вони є характерними для операції та будуть різними залежно від того, як суб’єкт господарювання здійснює операцію з активом чи зобов’язанням.

26. Витрати на операцію не включають транспортні витрати. Якщо місце розташування є характеристикою актива (наприклад, у випадку, якщо це товар), ціну на основному (або найсприятливішому) ринку коригують з урахуванням витрат, якщо вони є, які були б понесені для транспортування актива з його поточного місця розташування до ринку.

27. Оцінка справедливої вартості нефінансового актива враховує здатність учасника ринку генерувати економічні вигоди шляхом найвигіднішого та найкращого використання актива або шляхом продажу його іншому учасникові ринку, який використовуватиме цей актив найвигідніше та найкраще.

28. Найвигідніше та найкраще використання нефінансового актива враховує таке використання актива, яке є фізично можливим, юридично дозволеним та фінансово обґрунтованим, а саме:

а) використання, яке є фізично можливим, враховує фізичні характеристики актива, які були б взяті до уваги учасниками ринку при визначенні ціни актива (наприклад, місце розташування або розмір об’єкта власності);

б) використання, яке є юридично дозволеним, враховує будь-які юридичні обмеження на використання актива, які були б взяті до уваги учасниками ринку при визначенні ціни актива (наприклад, регулювання зонування, що застосовується до об’єкта власності);

в) використання, яке є фінансово обґрунтованим, враховує, чи генерує використання актива, яке є фізично можливим та юридично дозволеним, адекватний дохід або грошові потоки (враховуючи вартість перетворення актива для такого використання) для отримання інвестиційного доходу, який учасники ринку вимагали б від інвестиції у такий актив, вкладеної для такого використання.

29. Найвигідніше та найкраще використання визначається з позиції учасників ринку, навіть якщо суб’єкт господарювання має намір використовувати актив іншим чином. Проте, вважається, що нинішнє використання суб’єктом господарювання нефінансового актива є найвигіднішим та найкращим, окрім випадків, коли ринок або інші чинники дають підстави вважати, що інше використання учасниками ринку збільшило б до максимальної вартість актива.

30. Щоб захистити свою конкурентну позицію, або з інших причин, суб’єкт господарювання може мати намір не використовувати придбаний нефінансовий актив активно, або ж він може мати намір не використовувати актив найвигідніше та найкраще. Наприклад, це може бути у випадку придбаного нематеріального актива, який суб’єкт господарювання планує використовувати з метою захисту, перешкоджаючи іншим користуватися ним. Однак, суб’єкт господарювання має оцінювати справедливу вартість нефінансового актива, припускаючи його найвигідніше та найкраще використання учасниками ринку.

31. Найвигідніше та найкраще використання нефінансовго актива визначає передумову оцінки, використану для оцінки справедливої вартості актива, а саме:

а) найвигідніше та найкраще використання нефінансовго актива може забезпечити максимальну вартість для учасників ринку завдяки його використанню у поєднанні з іншими активами як групи (встановленого або іншим чином зконфігурованого для використання) або у поєднанні з іншими активами та зобов’язаннями (наприклад, бізнес).

(і) Якщо найвигідніше та найкраще використання актива – це використання актива у поєднанні з іншими активами або з іншими активами та зобов’язаннями, то справедлива вартість актива – це ціна, яка була б отримана у нинішній операції з продажу актива, за припущення, що актив використовуватиметься з іншими активами або з іншими активами та зобов’язаннями та що ці активи та зобов’язання (тобто додаткові до нього активи та пов’язані з ним зобов’язання) будуть доступними для учасників ринку.

(іі) Зобов’язання, пов’язані з активом та з додатковими активами, включають зобов’язання, які фінансують робочий капітал, але не включають зобов’язання, використані для фінансування активів, що не входять до даної групи активів.

(ііі) Припущення про найвигідніше та найкраще використання нефінансового актива має бути послідовним для всіх активів (для яких доречне найвигідніше та найкраще використання) групи активів або групи активів та зобов’язань, у якій актив використовуватиметься.

б) Найвигідніше та найкраще використання нефінансовго актива може забезпечити максимальну вартість для учасників ринку на індивідуальній основі. Якщо найвигідніше та найкраще використання нефінансовго актива – це використання його індивідуально, то справедлива вартість актива – це ціна, яка була б отримана у нинішній операції продажу актива учасникам ринку, які б використовували цей актив індивідуально.

32. Оцінка справедливої вартості нефінансового актива передбачає, що актив продається узгоджено з одиницею обліку, визначеною в інших МСФЗ (якою може бути окремий актив). Це так навіть тоді, коли така оцінка справедливої вартості передбачає, що найвигідніше та найкраще використання актива – це використання його у поєднанні з іншими активами або з іншими активами та зобов’язаннями, оскільки оцінка справедливої вартості передбачає, що учасник ринку вже утримує додаткові до даного активи та пов’язані з ним зобов’язання.

33. В параграфі Б3 описано застосування концепції передумови оцінки для нефінансових активів.

34. Оцінка справедливої вартості передбачає, що фінансове або нефінансове зобов’язання або власний інструмент капіталу суб’єкта господарювання (наприклад, частки участі у власному капіталі, випущені як компенсація при об’єднанні бізнесу) передається учасникові ринку на дату оцінки. Передача зобов’язання або власного інструменту капіталу суб’єкта господарювання передбачає таке:

а) Зобов’язання лишатиметься непогашеним і сторона-учасник ринку, якій буде здійснено передачу, повинна буде виконати це зобов’язання. Зобов’язання не буде погашене з контрагентом або іншим чином на дату оцінки.

б) Власний інструмент капіталу суб’єкта господарювання лишатиметься непогашеним, і сторона, якій він передається, – учасник ринку – перебере на себе права та обов’язки, пов’язані з інструментом. Інструмент не буде скасований або іншим чином погашений на дату оцінки.

35. Навіть якщо немає відкритого ринку, щоб надати цінову інформацію про передачу зобов’язання або власного інструменту капіталу суб’єкта господарювання (наприклад, тому, що контрактні або інші юридичні обмеження перешкоджають передачі таких об’єктів), для таких об’єктів може бути відкритий ринок, якщо інші сторони їх утримують як активи (наприклад, корпоративна облігація або опціон “кол” на акції суб’єкта господарювання.)

36. В усіх випадках суб’єкт господарювання має максимізувати використання доречних відкритих вхідних даних та мінімізувати використання закритих вхідних даних, щоб досягти мети оцінки справедливої вартості, а саме -визначити ціну, за якою відбувалася б звичайна операція передачі зобов’язання або інструмента капіталу між учасниками ринку на дату оцінки за нинішніх ринкових умов.

37. Якщо ціни котирування для передачі ідентичного або подібного зобов’язання або власного інструменту капіталу суб’єкта господарювання немає, а ідентичний об’єкт утримує інша сторона як актив, то суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість зобов’язання або інструменту капіталу з позиції учасника ринку, який утримує ідентичний об’єкт як актив на дату оцінювання.

38. В таких випадках суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість зобов’язання або інструменту капіталу таким чином:

а) за допомогою ціни котирування на активному ринку на ідентичний об’єкт, утримуваний іншою стороною як актив, якщо така ціна є;

б) якщо такої ціни немає, – за допомогою інших відкритих вхідних даних, таких як ціна котирування на ринку, який не є активним, на ідентичний об’єкт, утримуваний іншою стороною як актив;

в) якщо відкритих цін в а) та б) немає, – за допомогою іншого методу оцінювання, такої як:

(і) дохідний підхід (наприклад, метод теперішньої вартості, який враховує майбутні грошові потоки, які учасник ринку очікував би отримувати від утримування зобов’язання або інструменту капіталу як актива; див. параграфи Б10 та Б11);

(іі) ринковий підхід (наприклад, користуючись цінами котирування на подібні зобов’язання або інструменти капіталу, утримувані іншими сторонами як активи; див. параграфи Б5-Б7).

39. Суб’єкт господарювання коригує ціну котирування зобов’язання або власного інструменту капіталу суб’єкта господарювання, утримуваного іншою стороною як актив, лише якщо є чинники, характерні для цього актива, що не застосовуються до оцінки справедливої вартості зобов’язання або інструменту капіталу. Суб’єкт господарювання має забезпечити, щоб ціна актива не відображала вплив обмеження, що перешкоджає продажу такого актива. Деякими чинниками, які можуть вказувати на те, що ціну котирування актива слід скоригувати, є такі:

а) ціна котирування актива стосується подібного (але не ідентичного) зобов’язання чи інструменту капіталу, утримуваного іншою стороною як актив. Наприклад, зобов’язання або інструмент капіталу може мати певну особливість (наприклад, кредитна якість емітента), яка відрізняється від тієї, що відображена в справедливій вартості подібного зобов’язання або інструменту капіталу, утримуваного як актив;

б) одиниця обліку актива не така сама, як для зобов’язання або інструменту капіталу. Наприклад, для зобов’язань у деяких випадках ціна на актив відображає загальну ціну пакету, що складається як з сум, що мають бути отримані від емітента, так і з сум, що мають бути отримані від третьої сторони як забезпечення за кредитом. Якщо одиниця обліку для зобов’язання не така сама, як для загального пакету, то мета полягає у тому, щоб оцінити справедливу вартість зобов’язання емітента, а не справедливу вартість загального пакету. Отже, у таких випадках, суб’єкт господарювання коригуватиме відкриту ціну на актив, щоб виключити вплив забезпечення кредиту, наданого третьою стороною.

40. Якщо ціни котирування для передачі ідентичного або подібного зобов’язання або власного інструмента капіталу суб’єкта господарювання немає, а ідентичний об’єкт не утримує інша сторона як актив, то суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість зобов’язання або інструменту капіталу за допомогою методу оцінювання з позиції учасника ринку, який має виконати зобов’язання або випустив права вимоги на капітал.

41. Наприклад, застосовуючи метод теперішньої вартості, суб’єкт господарювання може врахувати або

а) майбутнє вибуття грошових коштів, які, за очікуваннями, поніс би учасник ринку при виконанні зобов’язання, включаючи компенсацію, яку вимагав би учасник ринку за взяття зобов’язання (див. параграфи Б31-Б33); або

б) суму, яку отримав би учасник ринку, щоб узяти або випустити ідентичне зобов’язання або інструмент капіталу, виходячи з припущень, якими користувалися б учасники ринку, визначаючи ціну на ідентичний об’єкт (наприклад, який має такі самі кредитні характеристики) на основному (або найсприятливішому) ринку для випуску зобов’язання або інструменту капіталу з такими самими контрактними умовами.

42. Справедлива вартість зобов’язання відображає вплив ризику невиконання. Ризик невиконання включає, зокрема, власний кредитний ризик суб’єкта господарювання (як визначено в МСФЗ 7 “Фінансові інструменти: розкриття інформації”). Ризик невиконання, за припущенням, однаковий до та після передачі зобов’язання.

43. Оцінюючи справедливу вартість зобов’язання, суб’єкт господарювання бере до уваги вплив свого кредитного ризику (кредитної позиції) та інших чинників, які можуть вплинути на ймовірність того, що зобов’язання буде або не буде виконане. Такий вплив може бути різним залежно від зобов’язання, наприклад:

а) чи є зобов’язання обов’язком надати грошові кошти (фінансове зобов’язання), чи обов’язком надати товари або послуги (нефінансове зобов’язання);

б) умови забезпечення кредитів, пов’язані з зобов’язанням, якщо вони є.

44. Справедлива вартість зобов’язання відображає вплив ризику невиконання на основу його одиниці обліку. Емітент зобов’язання, випущеного з невіддільним забезпеченням кредитів з боку третьої сторони, що обліковується окремо від зобов’язання, не повинен включати вплив забезпечення кредитів (наприклад, наданої третьою стороною гарантії боргу) в оцінку справедливої вартості зобов’язання. Якщо забезпечення кредитів обліковується окремо від зобов’язання, то емітент, оцінюючи справедливу вартість зобов’язання, братиме до уваги свою власну кредитну позицію, а не кредитну позицію третьої сторони – гаранта.

45. Оцінюючи справедливу вартість зобов’язання або власного інструмента капіталу суб’єкта господарювання, суб’єкт господарювання не повинен включати окремі вхідні дані або коригування інших вхідних даних, пов’язані з існуванням обмеження, яке перешкоджає передачі об’єкта. Вплив обмеження, яке перешкоджає передачі зобов’язання або власного інструменту капіталу суб’єкта господарювання, явно або неявно включений в інші вхідні дані для оцінки справедливої вартості.

46. Наприклад, на дату операції обидва – і кредитор, і дебітор – прийняли ціну операції на зобов’язання з повним знанням того, що зобов’язання включає обмеження, яке перешкоджає його передачі. Внаслідок того, що обмеження включене в ціну операції, окремі вхідні дані або коригування існуючих вхідних даних не потрібні на дату операції, щоб відобразити вплив обмеження на передачу. Подібно до того, окремі вхідні дані або коригування існуючих вхідних даних не потрібні на подальші дати оцінки, щоб відобразити вплив обмеження на передачу.

47. Справедлива вартість фінансового зобов’язання з ознакою “до запитання” (наприклад, депозит “до запитання”) не менша, ніж сума до сплати на вимогу, дисконтована починаючи з першої дати, коли таку суму можуть вимагати до сплати.

48. Суб’єкт господарювання, який утримує групу фінансових активів та фінансових зобов’язань, зазнає ринкових ризиків (як визначено в МСФЗ 7 ) та кредитного ризику (як визначено в МСФЗ 7) кожного з контрагентів. Якщо суб’єкт господарювання здійснює управління такою групою фінансових активів та фінансових зобов’язань на основі чистих ринкових ризиків або чистого кредитного ризику, на які він наражається, то суб’єктові господарювання дозволяється застосовувати виняток до цього МСФЗ для оцінювання справедливої вартості. Цей виняток дозволяє суб’єктові господарювання оцінювати справедливу вартість групи фінансових активів та фінансових зобов’язань на основі ціни, яка була б отримана за продаж чистої довгої позиції (тобто актива) для певного ризику або за передачу чистої короткої позиції (тобто зобов’язання) для певного ризику у звичайній операції між учасниками ринку на дату оцінки за нинішніх ринкових умов. Відповідно, суб’єкт господарювання оцінює справедливу вартість групи фінансових активів та фінансових зобов’язань відповідно до того, як учасники ринку визначили б ціну чистого ризику на дату оцінки.

49. Суб’єктові господарювання дозволяється використовувати виняток у параграфі 48 лише якщо суб’єкт господарювання здійснює все вказане далі:

а) здійснює управління групою фінансових активів та фінансових зобов’язань на основі чистого ринкового ризику (або ризиків) або кредитного ризику певного контрагента, на які він наражається, відповідно до задокументованої стратегії управління ризиками або інвестиційної стратегії суб’єкта господарювання;

б) надає інформацію на такій підставі про групу фінансових активів та фінансових зобов’язань провідному управлінському персоналові суб’єкта господарювання, як визначено в МСБО 24 “Розкриття інформації про зв’язані сторони”; та

в) від нього вимагається або він вибрав оцінювати такі фінансові активи та фінансові зобов’язання за справедливою вартістю у звіті про фінансовий стан на кінець кожного звітного періоду.

50. Виняток у параграфі 48 не стосується подання фінансової звітності. В деяких випадках основа для подання фінансових інструментів у звіті про фінансовий стан відрізняється від основи для оцінки фінансових інструментів, наприклад, якщо МСФЗ не вимагає або дозволяє подавати фінансові інструменти на нетто-основі. У таких випадках суб’єктові господарювання, можливо, потрібно відносити коригування на рівні портфеля (див. параграфи 53-56) до окремих активів або зобов’язань, які становлять групу фінансових активів та фінансових зобов’язань, управління якими здійснюється на основі чистого ризику, на який наражається суб’єкт господарювання. Суб’єкт господарювання виконує такі віднесення на обґрунтованій та послідовній основі, користуючись методом, що відповідає обставинам.

51. Щоб скористатися винятком у параграфі 48, суб’єкт господарювання приймає рішення стосовно облікової політики відповідно до МСБО 8 “Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки”. Суб’єкт господарювання, який користується винятком, має застосовувати таку облікову політику, включаючи свою політику віднесення коригувань цін попиту та пропозиції (див. параграфи 53-55) та кредитних коригувань (див. параграф 56), якщо доречно, послідовно з періоду у період для певного портфеля.

52. Виняток у параграфі 48 застосовується лише до фінансових активів та фінансових зобов’язань у межах сфери застосування МСБО 39 “Фінансові інструменти: визнання та оцінка” або МСФЗ 9 “Фінансові інструменти” .

53. Якщо суб’єкт господарювання користується винятком у параграфі 48 для оцінки справедливої вартості групи фінансових активів та фінансових зобов’язань, управління якими здійснюється на основі чистої позиції щодо певного ринкового ризику (або ризиків), на який наражається суб’єкт господарювання, то суб’єкт господарювання застосовує ціну у межах спреду між ціною попиту та пропозиції, який найкраще представляє справедливу вартість за даних обставин для чистої позиції щодо цих ринкових ризиків, на які наражається суб’єкт господарювання (див. параграфи 70 та 71).

54. Якщо суб’єкт господарювання користується винятком у параграфі 48, то він має забезпечити, що ринковий ризик (або ризики), на який він наражається у такій групі фінансових активів та фінансових зобов’язань, практично однакові. Наприклад, суб’єкт господарювання не повинен об’єднувати ризик відсоткової ставки, пов’язаний з фінансовим активом, з ціновим ризиком на певні товари, пов’язаним з фінансовим зобов’язанням, оскільки це не зменшить відсотковий ризик або ціновий ризик на певні товари, яких зазнає такий суб’єкт господарювання. При використанні винятку в параграфі 48, будь-який базисний ризик, що виникає внаслідок того, що параметри ринкового ризику не ідентичні, слід врахувати в оцінці справедливої вартості фінансових активів та фінансових зобов’язань у групі.

55. Подібно до того, тривалість дії на суб’єкт господарювання певного ринкового ризику (або ризиків), що виникає внаслідок фінансових активів та фінансових зобов’язань, має бути практично однаковою. Наприклад, суб’єкт господарювання, який застосовує 12-місячний ф’ючерсний контракт проти грошових потоків, пов’язаних з ризиком відсоткової ставки, вартість якого відповідає ризикові за 12 місяців, у зв’язку з п’ятирічним фінансовим інструментом у групі, до якої належать лише такі фінансові активи та фінансові зобов’язання, оцінює справедливу вартість 12-місячного ризику відсоткової ставки на нетто основі, а решту ризику відсоткової ставки (тобто роки 2-5) – на брутто-основі.

56. Використовуючи виняток у параграфі 48 для оцінювання справедливої вартості групи фінансових активів та фінансових зобов’язань перед певним контрагентом, суб’єкт господарювання має включати вплив на суб’єкта господарювання чистого кредитного ризику цього контрагента, або вплив на контрагента чистого кредитного ризику суб’єкта господарювання до оцінки справедливої вартості, коли учасники ринку взяли б до уваги будь-які існуючі домовленості, які зменшують кредитний ризик у випадку дефолту (наприклад, генеральний договір неттінгу з контрагентом або договір, що вимагає обмін заставою на основі чистої позиції кредитного ризику кожної сторони по відношенню до іншої сторони). Оцінка справедливої вартості повинна відображати очікування учасників ринку стосовно ймовірності того, що така угода юридично може бути виконана у випадку дефолту.

57. Коли придбано актив або взято зобов’язання в операції обміну такого актива або зобов’язання, ціна операції – це ціна, сплачена за придбання актива або отримана за взяття зобов’язання (тобто ціна входження). З протилежного боку, справедлива вартість актива або зобов’язання – це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов’язання (тобто ціна виходу). Суб’єкти господарювання не обов’язково продають активи за цінами, сплаченими при їх придбанні. Так само, суб’єкти господарювання не обов’язково передають зобов’язання за цінами, отриманими на момент їх прийняття.

58. В багатьох випадках ціна операції дорівнюватиме справедливій вартості (наприклад, це може бути у випадку, коли на дату операції операція придбання актива відбувається на ринку, на якому актив був би проданий).

59. Визначаючи, чи дорівнює справедлива вартість при первісному визнанні ціні операції, суб’єкт господарювання має врахувати всі чинники, характерні для даної операції та актива чи зобов’язання. В параграфі Б4 описано ситуації, у яких ціна операції може не представляти справедливу вартість актива чи зобов’язання при первісному визнанні.

60. Якщо інший МСФЗ вимагає або дозволяє суб’єктові господарювання оцінювати актив або зобов’язання за справедливою вартістю, і ціна операції відрізняється від справедливої вартості, то суб’єкт господарювання визнає отриманий в результаті прибуток або збиток у прибутку або збитку, окрім випадків, коли такий МСФЗ передбачає інше.

61. Суб’єкт господарювання застосовує методи оцінки вартості, які відповідають обставинам та для яких є достатньо даних, щоб оцінити справедливу вартість, максимізуючи використання доречних відкритих вхідних даних та мінімізуючи використання закритих вхідних даних.

62. Мета застосування методу оцінки вартості – визначити ціну, за якою відбулася б звичайна операція продажу актива чи передачі зобов’язання між учасниками ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов. Три широко застосовувані методи оцінки вартості такі: ринковий підхід, витратний підхід та дохідний підхід. Основні аспекти цих підходів стисло викладені в параграфах Б5-Б11. Для оцінки справедливої вартості суб’єкт господарювання застосовує методи оцінки вартості, що відповідають одному або кільком зазначеним підходам.

63. В деяких випадках годитиметься один метод оцінки вартості (наприклад, при оцінюванні актива або зобов’язання з використанням цін котирування на активному ринку для ідентичних активів або зобов’язань). В інших випадках годитимуться декілька методів (наприклад, це може бути у випадку, коли оцінюється одиниця, що генерує грошові кошти). Якщо для оцінки справедливої вартості застосовують кілька методів оцінки, то результати (тобто, відповідні показники справедливої вартості) слід оцінювати, враховуючи прийнятність діапазону значень, на які вказують такі результати. Оцінка справедливої вартості – це точка в діапазоні, яка найкраще представляє справедливу вартість за даних обставин.

64. Якщо ціна операції – це справедлива вартість при первісному визнанні, а для оцінки справедливої вартості у наступних періодах застосовуватимуть методу оцінки вартості, у якій використовуються закриті вхідні дані, то метод оцінки слід калібрувати так, щоб при первісному визнанні результат методу оцінки дорівнював ціні операції. Калібрування забезпечує відображення методом оцінки вартості поточних ринкових умов, і це допомагає суб’єктові господарювання визначити, чи необхідне коригування методу оцінки вартості (наприклад, може бути характеристика актива чи зобов’язання, яку метод оцінки вартості не враховує). Після первісного визнання, оцінюючи справедливу вартість за допомогою методу оцінки вартості або методів, які використовують закриті дані, суб’єкт господарювання має забезпечити, щоб такі методи оцінки вартості відображали дані, які спостерігаються на ринку (наприклад, ціну на подібний актив або зобов’язання) на дату оцінки.

65. Методи оцінки вартості, що використовуються для оцінки справедливої вартості, слід застосовувати послідовно. Проте зміна в методі оцінки або у способі його застосування (наприклад, зміна вагових коефіцієнтів при застосуванні кількох методів оцінки або зміна коригування, що застосовується до методу оцінки вартості) є доречною, якщо наслідком такої зміни є оцінка, яка так само або краще представляє справедливу вартість за даних обставин. Це може бути, наприклад, у випадку настання будь-якої з таких подій:

а) сформувались нові ринки;

б) стає доступною нова інформація;

в) інформація, що використовувалась раніше, тепер недоступна;

г) методи оцінки вартості вдосконалились; або

ґ) змінилися ринкові умови.

66. Зміни величин внаслідок зміни в методиці оцінювання або її застосуванні слід обліковувати як зміну облікової оцінки відповідно до МСБО 8 . Проте розкриття інформації, що вимагається в МСБО 8 стосовно зміни облікової оцінки, не вимагається для змін величин внаслідок зміни в методиці оцінювання або її застосуванні.

67. Методи оцінки вартості, що застосовуються для оцінки справедливої вартості, мають максимізувати використання доречних відкритих вхідних даних та мінімізувати використання закритих вхідних даних.

68. Приклади ринків, у яких вхідні дані можуть бути відкритими для деяких активів та зобов’язань (наприклад, фінансових інструментів): фондові ринки, дилерські ринки, біржові ринки та ринки без участі посередників (див. параграф Б34).

69. Суб’єкт господарювання має відібрати вхідні дані, які відповідають характеристикам актива чи зобов’язання, що їх брали б до уваги учасники ринку в операції з активом чи зобов’язанням (див. параграфи 11 та 12). В деяких випадках такі характеристики приводять до застосування коригування, такого як премія чи дисконт (наприклад, премія за контроль або дисконт при придбанні неконтрольованої частки). Проте оцінка справедливої вартості не повинна включати премію або дисконт, що не відповідають одиниці обліку в МСФЗ, який вимагає або дозволяє оцінку справедливої вартості (див. параграфи 13 та 14). Премії або дисконти, що відображають обсяг як характеристику частки, утримуваної суб’єктом господарювання (зокрема, чинник блокування, який коригує ціну котирування актива або зобов’язання, оскільки звичайний денний обсяг торгівлі не достатній, щоб поглинути кількість, утримувану суб’єктом господарювання, як описано в параграфі 80), а не як характеристику самого актива чи зобов’язання (наприклад, премія за контроль при оцінюванні справедливої вартості контрольованої частки участі) в оцінці справедливої вартості не дозволяються. В усіх випадках, якщо для актива чи зобов’язання є ціна котирування на активному ринку (тобто вхідні дані 1-го рівня), то, оцінюючи справедливу вартість, суб’єкт господарювання має використати цю ціну без коригування, за винятком ситуацій, визначених в параграфі 79.

70. Якщо актив або зобов’язання, оцінені за справедливою вартістю, має ціну попиту та ціну пропозиції (наприклад, вхідні дані з дилерського ринку), то ціна у межах спреду між ціною попиту та ціною пропозиції, яка найкраще представляє справедливу вартість за даних обставин, має бути використана для оцінки справедливої вартості, незалежно від того, до якої категорії відносяться вхідні дані в ієрархії справедливої вартості (тобто 1-го, 2-го чи 3-го рівня; див. параграфи 71-90). Використання цін попиту для позицій активів та цін пропозиції для позицій зобов’язань дозволяється, але не вимагається.

71. Цей МСФЗ не забороняє використовувати середньоринкове ціноутворення або інші домовленості щодо ціноутворення, які використовуються учасниками ринку, як практичний спосіб оцінки справедливої вартості у межах спреду між ціною попиту та ціною пропозиції.

72. З метою підвищення узгодженості та зіставності оцінок справедливої вартості та пов’язаного з ними розкриття інформації, цей МСФЗ встановлює ієрархію справедливої вартості, у якій передбачено три рівня (див. параграфи 76-90) вхідних даних для методів оцінки вартості, що використовуються для оцінки справедливої вартості. Ієрархія справедливої вартості встановлює найвищий пріоритет для цін котирування (нескоригованих) на активних ринках на ідентичні активи або зобов’язання (вхідні дані 1-го рівня) та найнижчий пріоритет для закритих вхідних даних (вхідні дані 3-го рівня).

73. В деяких випадках вхідні дані, що використовуються для оцінки справедливої вартості актива чи зобов’язання, можуть бути віднесені до різних рівнів ієрархії справедливої вартості. В таких випадках оцінка справедливої вартості відноситься до певної категорії повністю до того ж рівня ієрархії справедливої вартості, що і вхідні дані найнижчого рівня, які є важливими для усієї оцінки. Оцінювання важливості конкретних вхідних даних для усієї оцінки потребує судження з урахуванням чинників, характерних для даного актива чи зобов’язання. Коригування, здійснювані для отримання оцінок на основі справедливої вартості, такі як витрати на продаж при оцінюванні справедливої вартості за вирахуванням витрат на продаж, не слід брати до уваги при визначенні рівня ієрархії справедливої вартості, до якого відноситься оцінка справедливої вартості.

74. Наявність доречних вхідних даних та їхня відносна суб’єктивність може вплинути на вибір відповідних методів оцінки вартості (див. параграф 61). Проте ієрархія справедливої вартості встановлює пріоритетність вхідних даних для методів оцінки вартості, а не методів оцінки, що використовуються для оцінки справедливої вартості. Наприклад, оцінка справедливої вартості, складена за методом теперішньої вартості, може бути віднесена до 2-го рівня чи 3-го рівня, залежно від вхідних даних, які є важливими для усієї оцінки, та рівня ієрархії справедливої вартості, до якого відносяться такі вхідні дані.

75. Якщо відкриті вхідні дані вимагають коригування з використанням закритих вхідних даних, і результатом такого коригування є значно вища або нижча оцінка справедливої вартості, то отримана в результаті оцінка буде віднесена до 3-го рівня ієрархії справедливої вартості. Наприклад, якщо учасник ринку взяв би до уваги вплив обмеження на продаж актива, оцінюючи ціну такого актива, то суб’єкт господарювання скоригує ціну котирування, щоб відобразити вплив цього обмеження. Якщо ж така ціна котирування належить до вхідних даних 2-го рівня, а коригування – це закриті вхідні дані, що є важливими для всієї оцінки, то оцінку відносять до 3-го рівня ієрархії справедливої вартості.

76. Вхідні дані 1-го рівня – це ціни котирування (нескориговані) на активних ринках на ідентичні активи або зобов’язання, до яких суб’єкт господарювання може мати доступ на дату оцінки.

77. Ціна котирування на активному ринку є найнадійнішим свідченням справедливої вартості і за наявності має бути використана без коригування для оцінки справедливої вартості, окрім ситуацій, визначених у параграфі 79.

78. Вхідні дані 1-го рівня будуть доступні для багатьох фінансових активів та фінансових зобов’язань, деякі з яких можуть бути обміняні на кількох активних ринках (наприклад, на різних біржах). Тому у 1-ому рівні основна увага спрямована на визначення обох таких моментів:

а) основного ринку для актива чи зобов’язання або, за відсутності основного ринку, – найсприятливішого ринку для актива чи зобов’язання;

б) чи може суб’єкт господарювання здійснити операцію для цього актива або зобов’язання за такою ціною на такому ринку на дату оцінки.

79. Суб’єкт господарювання не здійснює коригування вхідних даних 1-го рівня, за винятком таких обставин:

а) якщо суб’єкт господарювання утримує велику кількість подібних (але не ідентичних) активів або зобов’язань (наприклад, боргових цінних паперів), що оцінюються за справедливою вартістю, а ціни котирування на активному ринку є, але їх не можна легко отримати для кожного з таких активів або зобов’язань окремо (наприклад, з огляду на велику кількість подібних активів або зобов’язань, утримуваних суб’єктом господарювання, може бути складно отримати інформацію про ціни для кожного окремого актива або зобов’язання на дату оцінки). У такому випадку, для прискорення отримання оцінки на практиці, суб’єкт господарювання може оцінювати справедливу вартість за допомогою альтернативного метода ціноутворення, який не базується виключно на цінах котирування (наприклад, матричне ціноутворення). Проте використання альтернативного методу ціноутворення приводить до того, що оцінка справедливої вартості належить до категорії нижчого рівня в ієрархії справедливої вартості;

б) якщо ціна на активному ринку не представляє справедливу вартість на дату оцінки. Це може бути, наприклад, у випадку, коли важливі події (такі як операції на ринку без посередників, торги на брокерському ринку або оголошення) відбуваються після закриття ринку, але до дати оцінки. Суб’єкт господарювання встановлює та послідовно застосовує політику ідентифікації таких подій, які можуть вплинути на оцінки справедливої вартості. Проте, якщо ціна котирування коригується для відображення нової інформації, коригування приводить до віднесення оцінки справедливої вартості до категорії нижчого рівня в ієрархії справедливої вартості;

в) при оцінці справедливої вартості зобов’язання або власного інструменту капіталу суб’єкта господарювання за допомогою ціни котирування на ідентичний об’єкт, що продається та купується як актив на активному ринку, і така ціна має бути скоригована для урахування чинників, характерних для об’єкта або актива (див. параграф 39). Якщо коригування ціни котирування актива не вимагається, то результат є оцінка справедливої вартості, що належить до категорії 1-го рівня в ієрархії справедливої вартості. Однак будь-яке коригування ціни котирування актива приведе до віднесення оцінки справедливої вартості до категорії нижчого рівня в ієрархії справедливої вартості.

80. Якщо суб’єкт господарювання утримує позицію за одним активом або зобов’язанням (в тому числі позицію, яка складається з великої кількості ідентичних активів або зобов’язань, таких як утримування фінансових інструментів), і актив або зобов’язання продається і купується на активному ринку, то справедливу вартість актива чи зобов’язання слід оцінювати у межах 1-го рівня як добуток ціни котирування окремого актива чи зобов’язання на кількість, утримувану суб’єктом господарювання. Це справедливо навіть для випадку, коли звичайний щоденний обсяг торгівлі ринку не достатній, щоб поглинути утримувану кількість, а розміщення заявок на продаж цієї позиції в одній операції може вплинути на ціну котирування.

81. Вхідні дані 2-го рівня – це вхідні дані (окрім цін котирування, віднесених до 1-го рівня), які можна спостерігати для актива чи зобов’язання, прямо або опосередковано.

82. Якщо актив або зобов’язання має визначений (контрактний) строк, то вхідні дані 2-го рівня повинні бути відкритими протягом практично всього строку цього актива чи зобов’язання. До вхідних даних 2-го рівня належать:

а) ціни котирування на подібні активи чи зобов’язання на активних ринках;

б) ціни котирування на ідентичні або подібні активи чи зобов’язання на ринках, які не є активними;

в) вхідні дані, окрім цін котирування, які можна спостерігати для актива чи зобов’язання, наприклад:

(і) ставки відсотка та криві дохідності, що спостерігаються на звичайних інтервалах котирування;

(іі) допустима змінність; та

(ііі) кредитні спреди

г) вхідні дані, підтверджені ринком.

83. Коригування вхідних даних 2-го рівня буде різним залежно від чинників, характерних для актива чи зобов’язання. До таких чинників належать, зокрема, такі:

а) стан та місце розташування актива;

б) те, якою мірою вхідні дані пов’язані з об’єктами, які можна порівняти з даним активом чи зобов’язанням (в тому числі чинники, описані в параграфі 39); та

в) обсяг або рівень діяльності на ринках, на яких можна спостерігати вхідні дані.

84. Коригування вхідних даних 2-го рівня, які є важливими для всієї оцінки, може привести до того, що оцінка справедливої вартості належатиме до категорії 3-го рівня ієрархії справедливої вартості, якщо коригування використовує значні закриті дані.

85. В параграфі Б35 описано використання вхідних даних 2-го рівня для окремих активів та зобов’язань.

86. Вхідні дані 3-го рівня – це вхідні дані для актива чи зобов’язання, яких немає у відкритому доступі.

87. Закриті вхідні дані слід використовувати для оцінки справедливої вартості, якщо відповідних відкритих даних немає, що передбачається в ситуаціях, коли діяльність ринку для актива або зобов’язання на дату оцінки незначна, або її взагалі немає. Проте, мета оцінки справедливої вартості лишається такою ж, тобто ціна виходу на дату оцінки з позиції учасника ринку, який утримує актив чи несе зобов’язання. Отже, закриті вхідні дані мають відображати припущення, які використовували б учасники ринку, встановлюючи ціну на актив або зобов’язання, в тому числі припущення про ризик.

88. Припущення про ризик включає ризик, властивий певній методиці оцінювання, що використовується для оцінки справедливої вартості, (такої як модель ціноутворення) та ризик, властивий вхідним даним цього методу оцінки вартості. Оцінка, яка не включає коригування для урахування ризику, не представляє оцінку справедливої вартості, якщо учасники ринку включили б таке коригування, визначаючи ціну актива або зобов’язання. Наприклад, можливо, необхідно включити коригування для урахування ризику, якщо є значна невизначеність оцінки (наприклад, коли значно зменшився обсяг або рівень діяльності порівняно з нормальною діяльністю ринку для даного актива чи зобов’язання, або подібних активів чи зобов’язань, і суб’єкт господарювання визначив, що ціна операції або ціна котирування не представляє справедливу вартість, як описано в параграфах Б37-Б47).

89. Суб’єкт господарювання має сформувати закриті вхідні дані, користуючись найкращою інформацією, наявною за даних обставин, яка може включати власні дані суб’єкта господарювання. У процесі формування закритих вхідних даних суб’єкт господарювання може розпочати зі своїх власних даних, але він має скоригувати ці дані, якщо доступна у розумних межах інформація свідчить про те, що інші учасники ринку використали б інші дані або суб’єкт господарювання має щось особливе, чого немає у інших учасників ринку (наприклад, притаманну суб’єктові господарювання синергію). Суб’єктові господарювання не потрібно докладати вичерпних зусиль, щоб отримати інформацію про припущення учасників ринку. Проте, суб’єкт господарювання має взяти до уваги всю інформацію про припущення учасників ринку, які можна достатньо легко отримати. Закриті вхідні дані, сформовані у спосіб, описаний вище, вважаються припущеннями учасників ринку та відповідають меті оцінки справедливої вартості.

90. В параграфі Б36 описано використання вхідних даних 3-го рівня для конкретних активів та зобов’язань.

91. Суб’єкт господарювання розкриває інформацію, яка допомагає користувачам його фінансової звітності оцінити обидва такі показники:

а) для активів та зобов’язань, що оцінюються за справедливою вартістю на періодичній або неперіодичній основі у звіті про фінансовий стан після первісного визнання, – методи оцінки вартості та вхідні дані, використані для складання таких оцінок;

б) для періодичних оцінок справедливої вартості з використанням важливих закритих вхідних даних (3-го рівня) – вплив оцінок на прибуток або збиток чи інший сукупний дохід за період.

92. З метою досягнення цілей, вказаних у параграфі 91, суб’єкт господарювання має взяти до уваги все вказане далі:

а) рівень деталізації, необхідний для виконання вимог розкриття інформації;