Серед умов праці робочий час, має чи не найбільший вплив на повсякденне життя працівників (можливо, поступаючись тільки заробітній платі). Тривалість робочого часу та його організація впливають не лише на якість праці, а й на життя працівників поза місцем роботи. Крім того, тривалість і структура робочого часу можуть справляти глибокий вплив на фізичне і психічне здоров’я та благополуччя працівників, їхню безпеку і здоров’я на роботі та їхню працездатність.
У роботодавців і працівників досить часто виникають питання щодо можливості встановлення тривалості робочого дня (зміни) 12 і більше годин.
Зазначене питання не є простим, як може здаватися на перший погляд, з огляду на поширені підходи до питань організації праці значної кількості роботодавців в Україні.
Тому важливо звернути увагу роботодавців і працівників на наступне.
Частиною першою статті 50 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) встановлено нормальну тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами, в тому числі контрактами.
Статтею 51 КЗпП визначено скорочену тривалість робочого часу. Це поняття означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, але оплачується в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу, зокрема, встановлюється для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, для яких тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).
Відповідно до статті 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для цієї категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП). За підсумованого обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем і має бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком змінності.
У разі застосування підсумованого обліку робочого часу за рахунок збільшення тривалості робочого часу протягом дня (зміни) вихідні дні чергуються з робочими днями через один, два, три або інша кількість днів. Тобто вихідні дні таким працівникам надаються за графіком змінності.
Загального нормативно-правового акта, який давав би право встановлювати тривалість зміни (наприклад, 12 чи більше годин) та визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, на даний час не прийнято. Згідно зі статтею 7 Закону України від 1 липня 1993 р. N 3356 “Про колективні договори і угоди” в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.
На запит Мінпраці Інститут медицини праці у своєму листі від 27.05.2003 р. №11/392 зазначив, що “графіки з 12 (24)-годинними змінами можуть бути привабливими як для працюючих, так і для роботодавців з тієї причини, що при їх використанні значно більше часу відводиться на відпочинок між змінами в порівнянні, наприклад, з 8-годинними графіками. Однак встановлення подовженої тривалості робочого дня працівникам не рекомендується, оскільки така тривалість роботи призводить до значного напруження організму і, як наслідок, до швидкого розвитку втоми. Тому більш довга зміна може мати негативні наслідки для працездатності і стану здоров’я працюючих. Особливо це стосується тих випадків, коли графік передбачає роботу як в денних, так і в нічних змінах”. При за провадженні 12 (24)-годинних змін повинні братися до уваги стан здоров’я і вікові особливості працівників. Не всіх працівників може бути допущено до роботи з тривалістю 12 і більше годин.
Згідно Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» , затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України 08.04.2014 № 248 у складних випадках умови праці працівників оцінюються з урахуванням показників професійної захворюваності, функціонального стану організму та захворюваності за даними облікової медичної документації працівника. До складних випадків належать особливі форми організації робіт (тривалість зміни більше 8 або 9 годин, вахтовий метод тощо).
В Кодексі Законів України про працю також містяться обмеження по залученню деяких категорій трудящих дo робіт в нічний час:
до роботи в цей час не допускаються пpацівники молодше 18 років (cтаття 192 КЗпП);
не допускаються до pоботи в нічний час вагітні і жінки, що мaють дітей у віці дo трьох років (cтаття 176 КЗпП);
робота інвалідів в нічний чaс, у тому числі і пpи цілодобовій змінній роботі, можлива лишe з їх згоди і зa умови, що це не cуперечить медичним рекомендаціям (cтаття 172 КЗпП).
При застосуванні праці жінок у нічний час слід враховувати соціально-біологічний чинник, оскільки такий режим роботи негативно впливає на репродуктивну функцію жінок дітородного віку, а також перешкоджає виконанню ними родинних обов’язків.
Конвенціями МОП № 4, № 41 (1934; переглянута), № 89 (1948; переглянута). забороняється зайнятість жінок у нічний час у будь-якому промисловому секторі, в приватних і державних господарствах. Виняток зроблено лише для сімейного підприємства. Ця заборона не стосується жінок, які обіймають відповідальні посади адміністративного та технічного характеру, працівників системи охорони здоров’я, постачання, не зайнятих фізичною працею. Проте жодної конвенції стосовно роботи жінок у нічний час Україною не ратифіковано , а стаття 175 КЗпП про обмеження праці жінок на роботах у нічний час має декларативний характер через не затвердження Переліку галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час Кабінетом Міністрів України
Згідно з пунктом 4 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138, виходячи з виробничих потреб, роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації або в колективному договорі може встановлювати з урахуванням характеру і умов праці тривалість роботи протягом до 12 годин робочого часу на зміну.
Таким чином за рішенням трудового колективу, за умови введення підсумованого обліку робочого часу, аби за обліковий період дотримувалася встановлена ст. ст. 50, 51 КЗпП нормальна тривалість робочого часу, дозволяється встановлювати тривалість робочої зміни до 24 годин . Водночас режим роботи, тривалість робочого часу (зміни) і часу відпочинку повинен встановлюватися роботодавцем у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі, у трудовому договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством та Галузевою угодою.
Вирішуючи питання робочого часу необхідно розглянути перш за все всі аспекти організації праці (можливості технічного переоснащення і підвищення продуктивності праці на підприємстві, в організації, запровадження системи управління часом персоналу, обслуговування робочих місць, заходи щодо їх спеціалізації, забезпечення необхідними засобами і предметами праці, їх розміщення на робочих місцях, зовнішньому оформлення і створення належних умов праці., нормування праці).
В сучасних умовах багато успішних компаній розглядають 8-годинний робочий день, як пережиток минулого, від якого слід відмовитись, а в багатьох країнах законодавчо встановлено меншу тривалість робочого часу.
Нідерланди
Це європейське королівство є країною з найкоротшим робочим тижнем — усього 27 год. Усередині 2000-х років голландці першими в світі ввели робочий тиждень тривалістю менше 30 год, і це не спричинило жодного негативного ефекту на економіку.
Багато громадян країни працюють по 4 дні на тиждень, причому майже завжди це молоді батьки, але є також приклади, коли такий графік впроваджують цілими підприємствами.
Погодинна оплата в середньому становить 30 доларів США.
Фінляндія
Непогано почуваються й фіни — тривалість робочого тижня у них може становити всього 32 год, хоча працюють вони в середньому по 38 год — такий робочий тиждень зазвичай встановлено за трудовими договорами. Цікаво, що у Фінляндії визначено також і максимальні межі робочого тижня — не більше 40 год. Примітно, що самі фіни впевнені, що працюють менше всіх у Європі, — такі дані надає Фінський центр економічних досліджень, посилаючись на Євростат. Середня погодинна оплата праці — 33 долари США..
Франція
Не є головними світовими трудоголіками й французи, що офіційно мають 35-годинний робочий тиждень. Останнє є результатом тривалої боротьби профспілок за зменшення робочого дня до 6 год. При цьому обідня перерва може тривати 1,5 год.
Водночас не всі громадяни згодні із таким станом речей — близько 50% осіб вважають за потрібне працювати по 7 год на день.
При цьому варто зауважити, що безкорисливо ніхто не буде переробляти, оскільки понаднормові оплачуються значно щедріше, ніж звичайні робочі години.
Данія
У Данії живуть не тільки найщасливіші пенсіонери, а й найщасливіші трудящі — робочий тиждень у них триває 37,5 год. Але не варто гадати, що вони навіть їх відпрацьовують повністю. Так, багато установ включають у ці години ще й 30-хвилинну обідню перерву, що зменшує кількість відпрацьованого часу до 35 год. У день середньостатистичний датчанин перебуває на роботі близько 7 год 20 хв, але заробляє при цьому цілком серйозні навіть для Європи гроші — 37,5 євро за 1 год, що на третину більше, ніж середній показник по ЄС.
Німеччина
Весь світ впевнений, що німці — найпрацьовитіша нація в світі, і самі жителі Німеччини не поспішають розвіювати цей стереотип. Хоча статистичні показники свідчать про протилежне. Маючи законодавчо закріплений робочий тиждень у 38 робочих годин, німці в середньому відпрацьовують на рік всього 1,37 тис. год, що дозволяє їм посідати чільні позиції у світі за найменшою кількістю робочих годин — у перерахунку на робочий тиждень це всього трохи більше 26 год! Але, як всім відомо, за рахунок високої продуктивності це зовсім не відбивається на економічних показниках країни. При цьому мінімальна погодинна ставка становить 8,5 євро, тоді як середня — близько 25 євро.
