ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства фінансів України
12.10.2010 № 1202
(зі змінами внесеними наказами Міністерства фінансів України
17.12.2012 №1343
25.11.2014 № 1163)
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
1 листопада 2010 р. за № 1017/18312
Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі
121 “Основні засоби”
I. Загальні положення
1. Це Національне положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку та розкриття у фінансовій звітності інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи (далі – основні засоби) та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи.
2. Норми цього Національного положення (стандарту) застосовуються суб’єктами бухгалтерського обліку в державному секторі (далі – суб’єкти державного сектору).
3. Це Національне положення (стандарт) не поширюється на основні засоби, що утримуються з метою продажу, інвестиційну нерухомість, довгострокові біологічні активи, невідтворювані природні ресурси та корисні копалини, особливості обліку яких визначаються іншими національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі.
4. Терміни, що використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку в державному секторі, мають таке значення:
активи – ресурси, контрольовані суб’єктом державного сектору у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому;
активний ринок – ринок, якому притаманні такі умови:
предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними;
у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців;
інформація про ринкові ціни є загальнодоступною;
амортизація – систематичний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації);
вартість, яка амортизується, – первісна або переоцінена вартість необоротних активів, за вирахуванням їх ліквідаційної вартості;
група основних засобів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання об’єктів основних засобів;
залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу і сумою його накопиченого зносу;
зменшення корисності – втрата економічної вигоди або потенціалу корисності в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування;
знос основних засобів – сума амортизації об’єкта основних засобів з початку його корисного використання;
ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку суб’єкт державного сектору очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією);
незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи – капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об’єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося;
основні засоби – матеріальні активи, які утримуються для використання їх у виробництві/діяльності або при постачанні товарів, виконанні робіт і наданні послуг для досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб суб’єкта державного сектору або здавання в оренду іншим особам і використовуються, за очікуванням, більше одного року;
первісна вартість – історична (фактична) вартість активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих, витрачених) для придбання (створення) активів;
переоцінена вартість – вартість активів після їх переоцінки;
подібні об’єкти – об’єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість;
потенціал корисності активів – наявні та потенційні можливості, які отримає суб’єкт державного сектору від використання активів, що безпосередньо не генерують надходження грошових коштів, для досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб;
справедлива вартість – сума, за якою можна продати актив або оплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату;
строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період у часі, протягом якого активи будуть використовуватися суб’єктом державного сектору або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний суб’єктом державного сектору обсяг продукції (робіт, послуг);
суб’єкти бухгалтерського обліку в державному секторі – розпорядники бюджетних коштів, Казначейство та фонди загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування;
сума очікуваного відшкодування необоротного активу – найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання необоротного активу, включаючи його ліквідаційну вартість;
чиста вартість реалізації необоротного активу – справедлива вартість необоротного активу, за вирахуванням очікуваних витрат на його реалізацію.
II. Визнання та первісна оцінка основних засобів
1. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів, а саме:
закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;
конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;
відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно;
інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється суб’єктом державного сектору.
Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.
2. Об’єкт основних засобів визнається активом, коли:
існує ймовірність отримання суб’єктом державного сектору майбутніх економічних вигід, пов’язаних з його використанням, та/або він має потенціал корисності для суспільства; і
вартість об’єкта основних засобів може бути визначена.
3. Основні засоби класифікуються за такими групами:
3.1. Основні засоби:
3.1.1. Земельні ділянки.
3.1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.
3.1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
3.1.4. Машини та обладнання.
3.1.5. Транспортні засоби.
3.1.6. Інструменти, прилади, інвентар.
3.1.7. Тварини та багаторічні насадження.
3.1.8. Інші основні засоби.
3.2. Інші необоротні матеріальні активи включають:
3.2.1. Музейні фонди.
3.2.2. Бібліотечні фонди.
3.2.3. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
Суб’єкти державного сектору зараховують до малоцінних необоротних матеріальних активів предмети вартістю (без податку на додану вартість), що не перевищує 2500 гривень та строк використання яких перевищує один рік та сценічно-постановочні засоби вартістю, що не перевищує 5000 гривень за одиницю.
3.2.4. Білизну, постільні речі, одяг та взуття.
3.2.5. Природні ресурси.
3.2.6. Інвентарну тару.
3.2.7. Необоротні матеріальні активи спеціального призначення.
3.2.8. Інші необоротні матеріальні активи.
4. Об’єкт основних засобів оцінюється за первісною вартістю, якою є:
вартість придбання у разі придбання за плату;
собівартість виробництва у разі самостійного виготовлення (створення);
справедлива вартість у разі отримання без оплати від фізичних та юридичних осіб (крім суб’єктів державного сектору);
первісна (переоцінена) вартість основних засобів у разі отримання без оплати від суб’єктів державного секторі сектору;
залишкова вартість переданого об’єкта основних засобів у разі отримання у результаті обміну на інший актив;
умовна вартість у разі відсутності активного ринку.
5. Первісна вартість об’єкта основних засобів у разі придбання за плату складається з таких витрат:
суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються суб’єктові державного сектору);
витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі).
6. Собівартість виробництва (створення) об’єкта основних засобів складається з витрат, понесених суб’єктом державного сектору на його виготовлення (створення), з урахуванням витрат, передбачених пунктом 5 цього розділу.
7. Первісною вартістю основних засобів, отриманих безоплатно від фізичних та юридичних осіб (крім суб’єктів державного сектору), є їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 5 цього розділу.
8. Первісна вартість основних засобів, отриманих безоплатно від суб’єктів державного сектору, дорівнює первісній (переоціненій) вартості основних засобів суб’єкта державного сектору, що їх передав, з урахуванням витрат, передбачених пунктом 5 цього розділу, з наведенням нарахованої суми зносу.
У разі якщо відсутня достовірна інформація щодо первісної вартості основних засобів, первісна вартість визначається на рівні справедливої вартості на дату отримання, оцінка якої проводиться відповідно до законодавства.
9. Умовна вартість застосовується до активів (за відсутності активного ринку, а також у разі використання повноважень конфіскації, безоплатної передачі), що мають історично успадковану вартість та потенціал корисності, який обмежується характеристиками культурної або історичної спадщини, зокрема музейні фонди (історичні будинки та пам’ятники, археологічні ділянки, заповідники та природоохоронні зони, твори мистецтва тощо).
У разі зміни потенціалу корисності активів, зокрема використання історичного будинку як офісного приміщення, його визнання і оцінювання здійснюються подібно до загальної оцінки основних засобів. Розмір умовної вартості може визначатися законодавчими та іншими нормативно-правовими актами або складатися з сум страхування від пожежі, крадіжок, втрат, пошкоджень або іншої можливої шкоди.
10. Первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого у результаті обміну на інший актив, є залишкова вартість переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то первісною вартістю отриманого об’єкта основних засобів є його справедлива вартість на дату оприбуткування.
11. Якщо об’єкт основних засобів складається з різних компонентів, які мають різні строки корисного використання (експлуатації), або надають економічні вигоди суб’єкту державного сектору різними способами, або мають різний потенціал корисності, що зумовлює необхідність застосування різних норм амортизації, доцільно розподіляти сукупні витрати на придбання (створення) цього об’єкта за його компонентами з окремим обліком кожного компонента.
Після первісного визнання об’єкта основних засобів як активу його облік ведеться за первісною вартістю в гривнях без копійок.
12. Для інших необоротних матеріальних активів застосовується спрощений, груповий або інший специфічний порядок обліку.
13. Книги, посібники та інші видання, що входять до фонду бібліотек, обліковуються за груповим обліком та номінальними цінами, включаючи вартість початкових палітурних робіт. Витрати на ремонт та реставрацію книг, у тому числі і на повторні палітурні роботи, на збільшення вартості книг не відносяться, а визнаються витратами звітного періоду, в якому вони були понесені.
III. Оцінка після первісного визнання та переоцінка основних засобів
1. Витрати на поліпшення об’єкта основних засобів (реконструкцію (реставрацію), модернізацію, добудову, дообладнання) збільшують його первісну вартість протягом усього строку використання, якщо існує ймовірність отримання суб’єктом державного сектору майбутніх економічних вигід, що перевищують первісно оцінений рівень його продуктивності, та/або збільшення потенціалу корисності цього об’єкта.
2. Витрати на утримання об’єкта основних засобів (проведення технічного нагляду, технічного обслуговування та ремонту), які здійснюються для відновлення або підтримання суб’єктом державного сектору майбутніх економічних вигід або потенціалу корисності на первісно оціненому рівні продуктивності об’єкта основних засобів, визнаються витратами звітного періоду, в якому вони були понесені.
3. У разі прийняття рішення суб’єктом державного сектору об’єкт основних засобів може переоцінюватися, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів здійснюється одночасна переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.
Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.
Не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості здійснюється за методом, викладеним у пункті 6 розділу IV цього Національного положення (стандарту).
Рішення про проведення переоцінки об’єктів основних засобів суб’єктом державного сектору погоджується з органом, уповноваженим управляти об’єктами державної (комунальної) власності, якщо такий визначено.
4. Порогом суттєвості для проведення переоцінки об’єктів основних засобів приймається величина, що дорівнює 10-відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від їх справедливої вартості.
5. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначаються множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта. При цьому для об’єктів, що продовжують використовуватися, обов’язково визначається ліквідаційна вартість.
6. Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.
7. Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів суб’єктом державного сектору зараховується до капіталу у дооцінках, а сума уцінки – до складу витрат звітного періоду, крім випадків, наведених у пункті 8 цього розділу.
8. Якщо до проведення дооцінки відбулася уцінка об’єкта основних засобів, то сума його дооцінки визнається доходами суб’єкта державного сектору у сумі, що не перевищує суми зазначеної уцінки, із зарахуванням суми перевищення до капіталу у дооцінках звітного року.
Якщо до проведення уцінки відбулася дооцінка об’єкта основних засобів, то сума його уцінки зараховується на зменшення капіталу у дооцінках, але не більше суми дооцінки, із включенням різниці до складу витрат звітного періоду.
9. Перевищення сум попередніх дооцінок об’єкта основних засобів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів щорічно у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації, відноситися до накопиченого фінансового результату виконання кошторису з одночасним зменшенням капіталу у дооцінках, а при вибутті об’єкта основних засобів на всю суму залишку перевищення сум попередніх дооцінок цього об’єкта основних засобів над сумою попередніх уцінок.
IV. Амортизація основних засобів
1. Об’єктом амортизації є вартість, яка амортизується.
2. Не підлягають амортизації земельні ділянки, музейні фонди (пам’ятки культурної спадщини національного або місцевого значення, які внесені (підлягають внесенню) до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, унікальні документи Національного архівного фонду України, які внесені (підлягають внесенню) до Державного реєстру національного культурного надбання, які зберігаються в бібліотеках згідно із Законом України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, тощо, як об’єкти з невизначеним строком корисного використання), піддослідні тварини, багаторічні насадження, що не досягли експлуатаційного віку, природні ресурси, незавершені капітальні інвестиції.
3. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс) і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
Після визнання втрат від зменшення корисності об’єкта основних засобів нарахування амортизації здійснюється виходячи з переглянутого строку його корисного використання (експлуатації).
4. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів враховуються такі чинники:
очікуване використання об’єкта основних засобів суб’єктом державного сектору. Використання оцінюють виходячи з очікуваної потужності або фізичної продуктивності об’єкта основних засобів;
очікуваний фізичний знос, який залежить від інтенсивності використання об’єкта основних засобів, якості сервісного обслуговування;
моральний знос, який виникає внаслідок змін та вдосконалення виробництва або від зміни ринкового попиту на продукт чи послуги, що надаються об’єктом основних засобів;
правові або подібні обмеження на використання об’єкта основних засобів.
5. Вартість об’єкта основних засобів розподіляється на систематичній основі протягом строку його корисного використання (експлуатації) шляхом нарахування амортизації на дату балансу.
Місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.
Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.
Сума амортизації об’єктів основних засобів визначається в гривнях без копійок за повну кількість календарних місяців їх перебування в експлуатації у звітному періоді.
У разі передачі об’єкта основних засобів у випадках, передбачених законодавством, суб’єкт державного сектору, що їх передає, нараховує амортизацію в місяці їх передачі, за повну кількість календарних місяців перебування його в експлуатації у звітному кварталі.
6. Амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) суб’єкти державного сектору нараховують із застосуванням прямолінійного методу.
7. Амортизація необоротних матеріальних активів, зазначених у підпункті 3.2 пункту 3 розділу II цього Національного положення (стандарту), нараховується в першому місяці передачі у використання об’єкта необоротних активів у розмірі 50 відсотків його первісної вартості та решта 50 відсотків первісної вартості – у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу).
Переоцінка таких необоротних матеріальних активів, що перебувають у використанні (експлуатації), не проводиться.
8. Суму нарахованої амортизації суб’єкт державного сектору відображає збільшенням суми зносу основних засобів та витрат.
V. Зменшення корисності основних засобів
1. Сума втрат від зменшення корисності об’єкта основних засобів відображається збільшенням суми зносу основних засобів та витрат.
2. Якщо об’єкт основних засобів відображається в бухгалтерському обліку за переоціненою вартістю, то сума втрат від зменшення корисності відображається у порядку, передбаченому абзацом другим пункту 8 розділу III цього Національного положення (стандарту), а сума вигід від відновлення корисності – у порядку, передбаченому абзацом першим пункту 8 розділу III цього Національного положення (стандарту).
3. Сума вигід від відновлення корисності об’єкта основних засобів відображається визнанням доходу суб’єкта державного сектору з одночасним зменшенням суми зносу основних засобів.
VI. Вибуття основних засобів
1. Визнання об’єкта основних засобів активом суб’єкта державного сектору припиняється у разі його ліквідації, вибуття внаслідок продажу, передачі без оплати або невідповідності критеріям визнання активом.
2. Надходження, отримані в результаті продажу основних засобів, вважаються доходами суб’єкта державного сектору, крім доходів від продажу нерухомого майна, які вважаються доходами відповідного бюджету.
Фінансовий результат від вибуття об’єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов’язаних з вибуттям основних засобів.
3. У разі вибуття об’єкта основних засобів з балансу списуються його первісна (переоцінена), балансова вартість та сума накопиченого зносу.
4. Вибуття основних засобів здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
VII. Розкриття інформації про основні засоби у примітках до фінансової звітності
1. У примітках до фінансової звітності інформація про основні засоби наводиться окремо за кожною групою:
1.1. Первісна (переоцінена) вартість та сума накопиченого зносу на початок та кінець звітного року.
1.2. Сума надходження основних засобів за звітний період.
1.3. Діапазон строків корисного використання (мінімальні та максимальні).
1.4. Сума збільшення або зменшення первісної (переоціненої) вартості за звітний рік у результаті переоцінок та зменшення/відновлення корисності.
1.5. Первісна (переоцінена) вартість та сума зносу основних засобів, які вибули за звітний рік.
1.6. Сума нарахованої амортизації за звітний рік.
1.7. Інші зміни первісної (переоціненої) вартості та суми зносу основних засобів за звітний рік.
1.8. Сума капітальних інвестицій в основні засоби за звітний рік.
1.9. Сума зобов’язань згідно з договорами, пов’язаними з придбанням у майбутньому основних засобів.
2. У примітках до фінансової звітності наводиться також інформація про:
2.1. Суму основних засобів, отриманих безоплатно.
2.2. Первісну (переоцінену) вартість і суму зносу основних засобів, щодо яких існують передбачені законодавством обмеження володіння, користування та розпорядження.
2.3. Вартість об’єкта основних засобів, що тимчасово не використовується.
2.4. Вартість повністю амортизованого об’єкта основних засобів, який ще використовується.
2.5. Вартість об’єкта основних засобів, який вибув з активного використання та утримується для продажу, передачі без оплати.
Директор Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку М.О. Чмерук
