Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 640/18984/18 та встановив, що ненадання позивачем до податкової перевірки таких документів, як паспорти якості продукції, не спростовують правомірність висновків судів попередніх інстанції за вказаним епізодом, оскільки такі документи не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому їх наявність або відсутність жодним чином не впливає на визначення об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Б» звернулося до суду з позовом до Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Миколаївській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень форми «Р» та форми «ПН»; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов було задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» та форми «ПН». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, ГУ ДФС у Миколаївській області подало касаційну скаргу.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається відповідач, також не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичне здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявленого контрагента порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.
Більш того, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то з наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Ф» та ТОВ «О» у період, що перевірявся, – з огляду на що погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідній частині.
Також ВС підкреслив, що ненадання позивачем до податкової перевірки таких документів як паспорти якості продукції не спростовують правомірність висновків судів попередніх інстанції за вказаним епізодом, оскільки такі документи не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а, відтак їх наявність або відсутність жодним чином не впливає на визначення об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.
Втім ВС відзначив, що поза увагою судів залишись доводи податкового органу з приводу порушення позивачем абз.2 п. 188.1 ст. 188 розділу V ПК України внаслідок реалізації товариством виробленої продукції (птиці) по ціні нижче собівартості, попри те, що наведена обставина слугувала підставою донарахування контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 140 375 грн, які було включено до складу податкових зобов`язань, визначених податковим повідомленням-рішенням та, відповідно, слугували базою нарахування штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.08.2018.
Як наслідок – порушення судами принципу офіційного з`ясування обставин в означеній частині унеможливило встановлення фактичних обставин справи щодо правомірності формування та відображення в податковому обліку позивачем сум податку на додану вартість за період, що перевірявся.
Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
