Новий закон про фінансовий моніторинг, або ж Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-ІХ, передбачив можливість впровадження застосування суб’єктами первинного фінансового моніторингу ризик-орієнтованого підходу при проведенні належної перевірки своїх клієнтів.
Так, застосування «ризик-орієнтованого підходу» полягає у визначенні (виявленні), оцінки (переоцінки) та розумінні ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, від фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також вжиття відповідних заходів щодо управління ризиками у спосіб та в обсязі, що забезпечують мінімізацію таких ризиків, залежно від їх рівня.
У документі також йдеться про категорії фінансових операцій, що мають отримати статус з високим, неприйнятно високим ризиком ділових відносин. Для цього у суб’єктів фінансового моніторингу є такі інструменти, як ідентифікація і верифікація клієнта.
Крім того, у законі зазначається, що застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Що, в свою чергу, на практиці призводить до випадків, коли банк фактично змушує фізичну особу пройти індетифікацію по фінансовій операції яка не перевищує тисячу гривень, посилаючись на «Закон України «Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Наприклад, так сталось у справі у № 243/1387/21, в якій у працівників банку виникли сумніви щодо законності походження коштів у розмірі 699 грн.
Так, суть справи полягла в тому, що через мережу РrіvаtМоnеy вказану суму позивачу було повернуто продавцем: інтернет-магазину Rеsеrvеd за повернутий нею товар – капелюх. З метою отримання коштів вона звернулась до відділення банку, надавши оригінал паспорту та довідку про реєстраційний номер облікової картки платників податків.
Однак їй було відмовлено: нібито наданих документів недостатньо, і вона повинна зареєструватися клієнтом банку, пройти ідентифікацію за допомогою фото. Жінка не погодилась проходити зазначену ідентифікацію, тому кошти, які їй належать, банк не повернув.
Крім того, позивач зазначав, що посилання відповідача на Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» є недоцільними, оскілки вони суперечать ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», відповідно до вимог якої належна перевірка здійснюється в разі здійснення переказів без відкриття рахунку на суму, що дорівнює 30 тисячам гривень, а її переказ складає всього 699 гривень.
Розглядаючи справу, суд зазначив, що пунктом 17 частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено, що фінансова операція підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, – 30000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну 150 000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, – 30000 гривень), та має одну або більше таких ознак, зокрема, фінансові операції осіб, щодо яких встановлено високий ризик.
Виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Умов та правил банківських послуг ПАТ КБ «Б», суд доходить висновку про те, що ПАТ КБ «Б», відмовляючи позивачу повернути грошовий переказ без так званої ідентифікації, перевищив свої повноваження та порушив права позивачки в користуванні власними коштами на свій розсуд, тому суд вважає хибним посилання відповідача на положення п.3 ч.5 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Таким чином, суд прийшов висновку, що у працівників банку не було обґрунтованих сумнівів щодо незаконності походження коштів на рахунок позивача, тому банком було незаконно відмовлено у видачі коштів позивачу.
Чи може банк відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику
Не менш цікавою є інша справа, в якій банк повідомив позивача, що розірвав укладений з ним договір та закрив поточні рахунки, у зв’язку із встановленням неприйнятно високого рівня ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.
Так, рішенням місцевого суду позов будо задоволено: визнано недійним односторонній правочин щодо розірвання банківського обслуговування. Не погоджуючись із вказаним рішенням, банк звернувся до апеляційного суду.
Розглядаючи справу, апеляційний суд зазначив, що позивач отримав повідомлення, у якому наведений зміст ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (а саме: «суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта»), з якого вбачається, що банк посилався саме на Закон України №1702-VII від 14.10.2014.
Крім того, суд зазначив, що навіть у апеляційний скарзі банк посилався на норми законів, які втратили чинність як на час складання повідомлення клієнту, так, відповідно, і на час розгляду судової справи.
Колегія суддів наголосила, що приписи ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 №361-IX наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 ЦК.
Суд підкреслив, що норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, а тому право банку на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин не слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду про розірвання договору.
Відтак банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки
Водночас колегія суддів зазначає, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених Законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі№ 910/21320/17, від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19.
Крім того, всупереч вимог ст. 74 ГПК України, відповідач не надав жодних доказів, у т. ч. внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які підтверджували б існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.
Також апеляційний суд зазначив, що відповідач не надав власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 417 від 26.06.2015.
У матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику позивача. При цьому посилання апелянта на те,що такі документи мають обмежений доступ, колегія суддів відхилила та зазначила, що відповідач не був позбавлений можливості клопотати перед судом першої інстанції про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
Враховуючи обставини справи, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
