Податківці надали роз’яснення у листі від 15.06.2017 р. №650/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК щодо оподаткування доходів фізосіб-резидентів від виконання робіт для іноземних роботодавців.
Оскільки правила оподаткування доходів фізосіб-резидентів встановлює ПКУ, тож, податківці розглядають трудові відносини таких фізосіб із іноземцями в світлі цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.222 ПКУ роботодавець – це юрособа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), яка використовує найману працю фізосіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати ПДФО до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.
Для цілей розділу IV Кодексу (тобто, з метою сплати ПДФО) до роботодавця прирівнюються, зокрема постійне представництво нерезидента, яке нараховує (виплачує) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.
Тож виходить, що іноземні компанії можуть укладати трудові відносини із працівниками з України двома шляхами – напряму і через власне представництво.
Якщо юрособа-нерезидент найняло фізособу-резидента через своє офіційне представництво, то саме представництво буде податковим агентом. Дохід, який виплачує такому працівнику представництво, не матиме статусу іноземного доходу і оподатковуватиметься на загальних підставах.
Тобто, якщо представництво укладає трудову угоду із працівником-резидентом, то дохід у вигляді зарплати такого працівника оподатковується ПДФО, військовим збором та ЄСВ. Про це податківці говорили і раніше (див. лист ДФСУ від 16.09.2015 р. №19780/6/99-99-17-03-03-15).
Якщо ж юрособа-нерезидент укладає трудову угоду із працівником-резидентом напряму, то податковий агент для оподаткування ПДФО отриманого фізособою доходу у вигляді зарплати відсутній. Тому обов’язок задекларувати такий дохід і сплатити з нього ПДФО покладається на самого працівника-резидента. До того ж, цей дохід матиме статус іноземного, а порядок оподаткування ПДФО іноземних доходів визначено окремою нормою ПКУ – п. 170.11 ПКУ.
Зокрема, за пп. 170.11.1 ПКУ у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача. Така особа зобов’язана подати річну податкову декларацію та оподаткувати отриманий іноземний дохід за ставкою 18%.
Оскільки такий дохід оподатковується ПДФО, то він підлягає оподаткуванню й військовим збором за ставкою 1,5%.
Але можлива ситуація, коли нерезидент, який нараховує та сплачує зарплату працівникам-резидентам, при цьому утримує податки з цього доходу, встановлені в його країні. Чи означатиме це подвійне оподаткування зарплати працівника-резидента?
Відповідно до пп. 170.11.2 ПКУ, якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.
Для отримання права на зарахування податків, сплачених за межами України, працівник зобов’язаний одержати довідку про суму сплаченого податку, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Така довідка видається державним органом країни, де отримується дохід, уповноваженим справляти цей податок. Довідка має бути легалізована консульською установою України у відповідній країні.
Маючи таку довідку, працівник декларує свої іноземні доходи, визначає суму ПДФО, яку він мав з них сплатити в Україні і зазначає суму податку з доходів, яку він вже сплатив за кордоном (навіть, якщо її фактично утримав роботодавець-нерезидент). Таким чином відбувається залік таких податків.
Однак, зверніть увагу: сума податку з іноземного доходу платника податку – резидента, сплаченого за межами України, з метою такого заліку не може перевищувати суму ПДФО, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку згідно ПДФО. відповідно до законодавства України.
Якщо із країною, резидентом якої є іноземний роботодавець, угоди про уникнення подвійного оподаткування немає, або працівник не отримав чи не легалізував довідку про сплачений за кордоном податок, йому доведеться подати річну декларацію та сплатити ПДФО.
Нагадуємо, що граничний термін подання річної декларації про доходи в цьому випадку – це 1 травня року, наступного за звітним. ПДФО та військовий збір сплачуються фізособою самостійно не пізніше 31 липня року, наступного за звітним.
У разі неподання у встановлений строк річної декларації платник податків несе відповідальність, встановлену ПКУ та іншими законами.
ЄСВ
У коментованому листі податківці нагадали, що відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ платниками ЄСВ є зокрема, роботодавці. Але якщо роботодавцем є нерезидент, на нього Закон про ЄСВ не поширюється і він ЄСВ за працівників-резидентів не сплачує.
А відсутність сплати ЄСВ призводить до того, що у працівника-резидента при такому виді праці та її оплати не виникає страхового стажу за проміжок часу трудових відносин із нерезидентом. І вирішувати цю проблему фізособі-резиденту доведеться самостійно.
У фізособи-резидента є два шляхи до того, щоб такий період потрапив до страхового стажу:
- або оформити договір про добровільну сплату ЄСВ;
- або виконувати роботи, зареєструвавшись підприємцем на загальній системі або платником ЄП ІІІ групи, або особою, яка займається незалежною профдіяльністю.
У разі вирішення добровільно сплачувати ЄСВ або оформлювати підприємництво на фізособу поширюється обов’язок сплачувати ЄСВ не нижче мінімального страхового внеску та звітувати.
Щодо добровільної участі в державному соцстрахуванні слід пам’ятати наступне:
- для того, щоб почати сплачувати ЄСВ за себе, фізособи укладають договір на строк не менше одного року. І як тільки договір укладено, визначена в ньому сума ЄСВ стає обов’язковою до сплати, і порушення строків сплати означатиме пеню та штрафні санкції;
- база нарахування ЄСВ при добровільній сплаті не може бути більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ (з травня 2017 року – 42100 грн.), і не може бути меншою за мінімальну зарплату (у 2017 році – 3200 грн.). Таким чином, у 2017 році щомісячно доведеться сплачувати не менш як 704 грн.;
- якщо при добровільній сплаті ЄСВ не подати звіт, то відповідна фізособа втрачає право на отримання допомоги при настанні страхового випадку, який визначений у укладеному договорі. Згідно з п. 5 розд. ІІІ Порядку № 435 такий звіт подається за формою №Д6 згідно з додатком 6 до цього Порядку протягом 30 к.д. після закінчення строків дії договору.
