Підводні камені договорів аутстафінгу або як все зробити із розумом.

У щоденній практичній роботі спеціалісти управління оподаткування податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС  продовжують відстежувати поширену практику платників податків  мінімізувати свої витрати шляхом тимчасового залучення до виконання робіт найманих працівників за договорами аутстафінгу.

Нажаль існують компанії – аутстафери, які фактично роблять вигляд, що оформлюють працівників у свій штат по всім правилам, а насправді просто беруть гроші з клієнтів за послуги аутстафінгу. А от про відповідальність за нарахування та перерахування податків та зборів з ПДФО, військового збору та ЕСВ у визначені законодавством терміни забувають.

Так, за результатами документальних позапланових виїзних перевірок ТОВ «А» та ТОВ «Б», що здійснюють діяльність у сфері реалізації автотранспорту та є офіційними дилерами відомих світових автовиробників, проведених спеціалістами управління у листопаді 2018 року, встановлено, що зазначені підприємства використовували працю найманих осіб за договором аутстафінгу з ТОВ «С» без належного оформлення трудових відносин та сплати податків і внесків до бюджету.

Підприємство «С» не надавало до органів фіскальної служби звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку. Це свідчить про відсутність працівників (штатних та позаштатних) та сплати відповідних податків та внесків із виплаченої заробітної плати за договором аутстафінгу до бюджету.

Як наслідок, ревізори донарахували ТОВ «А» 732,2 тис. грн. (у тому числі штрафних санкцій – 278,4 тис. грн.) податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору, а ТОВ «Б» – 522,2 тис. грн. (у тому числі штрафних санкцій – 197,2 тис. гривень).

У бізнесі аутстафінг – це використання праці фахівців, які не входять до штату підприємства. Іншими словами, це оренда персоналу. Але, договори так званого аутстафінгу є ще однією схемою ухилення від сплати податків та не відповідають діючому законодавству.

Разом з тим, на практиці «аутстафінгові» компанії вводять в оману працівників, які винаймаються для інших роботодавців. Хитрощі полягають в тому, що працівники, які наймаються на умовах договору «аутстафінгу», детально не цікавляться умовами договору, в якому зазначено, що вони працюють на фірму – нерезидента. А це означає, що доходи отриманні від такого нерезидента є іноземними, і в такому випадку фізична особа зобов’язана самостійно подавати декларацію та сплачувати за себе податки.

Але саме головне – за такого працівника не сплачується єдиний соціальний внесок, що не дає йому право на отримання соціальної страховки: лікарняних, допомоги по безробіттю, а також такий період роботи за договором «аутстафінгу» не зараховується до стажу і не дає право на отримання пенсії.

Використання праці позаштатних спеціалістів регулюється Законом України «Про зайнятість населення», відповідно до якого необхідно додержуватися певних умов:

1. укладення договору з роботодавцем про застосування праці працівника;
2. виплата працівникові заробітної плати в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати;
3. забезпечення працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку;
4. нарахування та сплата єдиного внеску;
5. не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.

Предметом договору аутстафінгу (договору надання послуг) є послуга з надання аутстафінговою компанією працівників для виконання ними робіт у замовника. Такі працівники можуть підпорядковуватися трудовому розкладу замовника, мати свої робочі місця на території замовника, але аутстафінгова компанія виконує обов’язки роботодавця і виплачує щомісячну заробітну плату цим працівникам. Трапляються випадки, коли замовник звільняє своїх працівників, аутстафер зараховує їх у свій штат, отже, працівники продовжують виконувати свої звичайні обов’язки, але є в штаті компанії аутстафера.

Під час аутстафінгу замовник отримує додаткові вигоди у вигляді зменшення податкових платежів (адже непотрібно утримувати працівників у штаті та нараховувати і сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір); уникнення трудових ризиків із працівниками (кадрова документація, надання відпусток тощо); спрощення бухгалтерського обліку тощо.

Оплата послуги аутстафінгу провадиться замовником або фіксованою сумою (за одного працівника на місяць), або сумою, що містить такі складові: передбачені договором виплати працівникам, податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, військовий збір, узгоджена сторонами договору винагорода аутстафінговій компанії (10–30% мінімальної заробітної плати працівника). Вартість послуг залежить від чисельності наданих за договором працівників. Виконання послуг, як правило, передбачає попередню їхню оплату (у тому числі фонд оплати праці та винагорода). Оплата за договором аутстафінгу провадиться щомісячно.

Оскільки працівники укладають трудовий договір із компанією-аутстафером, то вона і виконує всі обов’язки роботодавця щодо дотримання трудового законодавства тощо. Саме тому сторони-договору повинні врегулювати всі спірні питання, узгодити посадові обов’язки та перевірку кваліфікації працівників, компенсацію матеріальних збитків замовника, інші суттєві умови роботи найманих працівників.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 39 Закону суб’єкт господарювання може наймати працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у фізичних осіб на підставі укладеного договору між суб’єктом господарювання та фізичною особою про надання послуг.

Згідно з ч. 4 ст. 39 Закону суб’єктові господарювання заборонено направляти працівників на робочі місця до такого роботодавця:

• у якого упродовж року скорочено чисельність (штат) працівників;
• яким не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;
• у якого залучаються працівники для виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.

За частиною 2 ст. 39 Закону забороняється діяльність суб’єктів господарювання — роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без дозволу. Цей дозвіл видає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а порядок видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

ДФС нагадує суб’єктам господарювання, що дотримання вимог діючого законодавства дозволить уникнути адміністративної та кримінальної відповідальності, а працівникам, чия праця використовується, розраховувати на державні соціальні гарантії.

за консультаціями ДФС