Право на земельну ділянку під придбаною нерухомістю

Придбання житлового будинку, будівлі або споруди обов’язково потребує врегулювання питання правового режиму земельної ділянки, на якій такі об’єкти нерухомості розташовано. 
У цій статті з’ясуємо, як визначити межі земельної ділянки, на яку виникає право, пов’язане з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Крім того, розглянемо необхідність зазначення кадастрового номера земельної ділянки у договорі, який передбачає набуття частки у праві власності на житловий будинок, будівлю або споруду, та інші питання.

Частиною першою ст. 181 Цивільного кодексу земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

У свою чергу, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 цього Кодексу).

Крім того, цивільне законодавство виокремлює «складові частини речі» та «складні речі». Так, згідно зі ст. 187 Цивільного кодексу складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Слід зазначити, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури є об’єктами будівництва (абзац п’ятий частини першої ст. 4 Закону № 3038).

Також відповідно до ДК 018-2000 споруди — це будівельні системи, пов’язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі — це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель належать: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, медичних закладів та закладів освіти тощо.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 Цивільного кодексу).

Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об’єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Водночас якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (частина перша ст. 188 Цивільного кодексу).

Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки — земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об’єкта нерухомості, розміщеного на ній.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої ст. 26 Закону № 3038 право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Крім того, як установлено у частині третій ст. 79 Земельного кодексу та частині третій ст. 373 Цивільного кодексу, право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту, і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Отже, зважаючи на положення чинного цивільного та земельного законодавства, з одного боку, земельна ділянка з розміщеними на ній об’єктами нерухомості є однією річчю, а з іншого — об’єкт нерухомості є складовою річчю земельної ділянки.

Виникає питання: як визначити межі земельної ділянки, на яку виникає право, що пов’язане з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду?

Земельним кодексом визначено поняття земельної ділянки — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Установлення меж земельної ділянки здійснюється шляхом межування земель.

Межування земель — комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка (ст. 1 Закону про землеустрій).

Тобто межу земельної ділянки можливо визначити за встановленими межовими знаками. Саме у встановлених межах реалізується право на земельну ділянку, в тому числі на забудову.

Згідно з частиною першою ст. 79¹ Земельного кодексу формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У свою чергу, земельній ділянці, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі (частини перша та друга ст. 16 Закону про кадастр).

Частиною другою ст. 377 Цивільного кодексу та частиною шостою ст. 120 Земельного кодексу встановлено вимоги щодо обов’язковості зазначення в договорі, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів ­державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

При цьому зауважимо, що інформація про кадастрові номери земельних ділянок міститься винятково в Державному земельному кадастрі.

Слід зазначити, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ст. 20 Закону про кадастр).

Відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами, зокрема, у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг з кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги (ст. 38 Закону про кадастр).

У свою чергу, Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить відомості, зокрема, про кадастровий номер земельної ділянки (частина перша ст. 25 зазначеного Закону).

Таким чином, достовірну інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, зайнятої відчужуваним об’єктом нерухомості, можна отримати з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав винятково з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частини дев’ята та десята ст. 79¹ Земельного кодексу).

Як уже зазначалося, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частини перша та дев’ята ст. 79¹ Земельного кодексу).

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (частина дев’ята ст. 24 Закону про кадастр).

Формування земельної ділянки супроводжується розробкою відповідної документації із землеустрою, яка і є підставою для державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера.

ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ, НА ЯКІЙ РОЗТАШОВАНО ОБ’ЄКТ НЕРУХОМОСТІ, ЯКИЙ ПЛАНУЄТЬСЯ ВІДЧУЖИТИ, МОЖЛИВО СФОРМУВАТИ:

• у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок
• шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
• шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом

Слід зазначити, що формування земельної ділянки в порядку, встановленому ст. 79¹ Земельного кодексу, здійснюється відповідно до законодавства в кожному випадку окремо.

Необхідно звернути увагу на особливості присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, на якій розташовано житловий будинок. Пунктом 3 розділу VII Закону про кадастр установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння. При цьому, як визначено в частині дев’ятій ст. 55 Закону про землеустрій, дозволу на розробку технічної документації органу, який згідно зі ст. 122 Земельного кодексу передає земельні ділянки у власність або у користування, не вимагається.

У такому випадку достатньою умовою для проведення робіт з розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) буде договір між юридичною чи фізичною особою (земле­власником і землекористувачем) та розробником документації із землеустрою згідно з положеннями частини першої ст. 22 Закону про землеустрій.

Зазначимо, що відповідно до частини другої ст. 26 цього Закону розробниками документації із землеустрою є:

• юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;
• фізичні особи — підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із земле­устрою.

Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Слід звернути увагу, що подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Порядок державної реєстрації земельної ділянки (внесення відомостей про земельну ділянку) в Державному земельному кадастрі регламентовано ст. 24 Закону про кадастр.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором.

ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ДЕРЖАВНОМУ КАДАСТРОВОМУ РЕЄСТРАТОРУ, ЯКИЙ ЗДІЙСНЮЄ ТАКУ РЕЄСТРАЦІЮ, ПОДАЮТЬСЯ:

• заява за встановленою формою
• оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки
• документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа (частина четверта ст. 24 Закону про кадастр)

Заява і додані документи надаються заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилаються поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (частина восьма ст. 24 Закону про кадастр).

Частиною першою ст. 356 Цивільного кодексу передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364 та 367 зазначеного Кодексу кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 Цивільного кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій Земельного кодексу.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду (ст. 87 цього Кодексу).

Відповідно до частини четвертої ст. 88 Земельного кодексу учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Як уже зазначалося, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою ст. 120 Земельного кодексу визначено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.

Слід зазначити, що відповідно до положень статей 181 та 182 Цивільного кодексу, ст. 5 Закону № 1952 земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. При цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 частини першої ст. 2 Закону № 1952).

Отже, набуття права на частку особи у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди за договором у результаті державної реєстрації прав є фактом набуття у власність об’єкта нерухомості.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташовано. За цими нормами визначення прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій ст. 120 Земельного кодексу, особа, яка набула права власності на частку в праві на будівлі чи споруди, стає власником (користувачем) відповідної частки у праві на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Звертаємо увагу, що для реалізації прав суб’єктів спільної часткової власності на житловий будинок, будівлю або споруду на отримання у власність (користування) частки у праві на земельну ділянку, на якій розміщено набутий у власність об’єкт нерухомості, земельна ділянка має набути ознак об’єкта права власності (користування).

Водночас відповідно до частини першої ст. 638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначено законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (частина шоста ст. 120 Земельного кодексу).

Згідно з частиною першою ст. 54 Закону про нотаріат нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Водночас нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (частина перша ст. 49 цього Закону).

Отже, однією з істотних умов договору, яким передбачено набуття частки у праві власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності,  що підлягають продажу шляхом приватизації.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частини перша і четверта ст. 182 Цивільного кодексу).

Водночас згідно зі статтями 125 та 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Факт набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки) підтверджується інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною п’ятою ст. 5 Закону  №  1952 у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним набуттям речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, подається одна заява про державну реєстрацію прав на такі об’єкти.

При цьому одна заява подається лише у разі, якщо речові права на житловий будинок, будівлю, споруду та земельну ділянку, на якій вони розташовані, реєструються за однією особою.

Згідно з п. 6 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Слід зазначити, що у разі якщо особа набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду та земельну ділянку, на якій такий об’єкт нерухомості розташований, то право власності на такі об’єкти реєструватиметься за однією заявою.

Водночас якщо житловий будинок, будівля або споруда, який відчужується (чи іншим шляхом набувається у власність), розташований на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відчужувача (оренда, постійне користування, сервітут, емфітевзис, суперфіцій), то в такому випадку для реєстрації відповідних прав користування набувачу права власності на житловий будинок, будівлю або споруду необхідно подати документ, який підтверджує набуття такого права (договір оренди, рішення про передачу в постійне користування, договір суперфіцію, емфітевзісу, сервітуту).

У разі проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, будівлю або споруду одночасно з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, державним реєстратором приймається одне рішення щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації (абзац третій п. 18 Порядку  № 1127).

Таким чином, на сьогодні при визначенні порядку цивільного обігу нерухомості житловий будинок, будівля або споруда повинні розглядатися в сукупності із земельною ділянкою, на якій вони розміщені (збудовані), і навпаки.

Земельний кодекс — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV. Закон про землеустрій — Закон України від 22.05.2003 р. № 858-ІV «Про землеустрій». Закон про кадастр — Закон України від 07.07.2011 р. № 3613-VІ «Про Державний земельний кадастр». Закон про нотаріат — Закон України від 02.09.93 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат». Закон № 1952 — Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Закон № 3038 — Закон України від 17.02.2011 р. № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності». Порядок № 1127 — Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127. ДК 018-20 00 — Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507