|
На запитання стосовно працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, демобілізованих працівників відповідають старший інспектор Головного управління Держпраці в Одеській області І. Б. Сорокін та військовий комісар Ренійського районного військового комісаріату О. А. Можаєв.
Форма повістки, визначена додатком 18 до Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 р. № 352 (далі — Положення № 352), на зворотній стороні містить обов’язки призваного на строкову військову службу. Один із обов’язків — перед явкою для відправлення одержати розрахунок за місцем роботи. При призові на військову службу працівник підлягає увільненню від роботи із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку. Наказ про увільнення від роботи у більшості випадків не визначатиме конкретних дат періоду увільнення (з ___ по ___), оскільки у повістці фіксується дата явки до призовної комісії, а не період проходження комісії (адже для окремих працівників цей період може становити різну кількість днів). Тож після проходження працівником призовної комісії необхідно видати наказ про вихід на роботу після проходження призовної комісії — із зазначенням дати, з якої працівник приступає до виконання посадових обов’язків:
Таким чином, гарантії призовнику визначаються не за повісткою, а за КЗпП України.
Якщо призовна комісія дійшла висновку про придатність призовника до військової служби, призовна комісія не пізніше ніж за 5 діб до відправлення до військової частини вручає йому повістку із зазначенням конкретного терміну прибуття до військового комісаріату для відправлення на обласний збірний пункт (п. 90 Положення № 352). Повістка про призов на службу (за підписом військового комісара) містить стандартний текст:
Отримання кадровою службою підприємства такої повістки є підставою для надання працівнику гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України: за працівниками, призваними на строкову військову службу зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Відтак роботодавець має видати наказ про увільнення працівника від роботи у зв’язку із призовом на службу з дати призову, зазначеного в повістці. Кожен призовник перед початком строкової військової служби отримає у військовому комісаріаті грошову допомогу в розмірі 2900 грн. (дві мінімальні заробітні плати у розмірі, що діє з 1 травня 2016 року) на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку виплати грошової допомоги громадянам України, які призиваються на строкову військову службу» від 12.08.2015 р. № 587.
Медичний огляд призовників проводиться відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (далі — Наказ № 402) на призовній дільниці військового комісаріату лікарями, які залучаються з місцевих лікувальних закладів. На час, необхідний для проходження медичного огляду призовники звільняються від роботи із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати (п. 2 ст. 21 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232 (далі — Закон № 2232). У табелі обліку використання робочого часу відсутність працівника, пов’язана з проходженням медичного обстеження, позначається літерним кодом «ІН» (цифровий код — 22). Призовники, які потребують додаткового медичного обстеження, направляються військовим комісаріатом до лікувально-профілактичних закладів (абз. 8 п. 90 Положення № 352). Згідно з п. 2.12 Наказу № 402, якщо лікарям складно визначити стан здоров’я призовника, його направляють на додаткове амбулаторне або стаціонарне обстеження до лікувально-профілактичного закладу. При цьому призовнику видається направлення з попереднім діагнозом та рекомендаціями щодо додаткового обстеження для ухвалення остаточного рішення. Особи, які направляються на медичне обстеження, увільняються від роботи на час, необхідний для перебування в лікувальному закладі охорони здоров’я, із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати (п. 2 ст. 21 Закону № 2232). Якщо працівник після надання повістки за формою, наведеною в додатку 15 Положення № 352, до роботи не приступав, увільнення від роботи оформляють на підставі зазначеної повістки. Однак, факт і період проходження працівником медичного обстеження підтверджуються не військовим комісаріатом, а довідкою лікувально-профілактичного закладу. Так, відповідно до пункту 2.18 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністества охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455, особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військових комісаріатів, видається не листок непрацездатності, а довідка довільної форми. Така довідка має бути засвідчена підписом завідувача відділення та печаткою лікувально-профілактичного закладу. Можлива й інша ситуація. Після отримання направлення призовної комісії на медичне обстеження працівник фактично приступив до роботи і лише через кілька днів вирішив пройти медичне обстеження. За таких умов наказ про увільнення видаватиметься з урахуванням дати фактичного початку медичного обстеження, на підставі направлення, виданого військовим комісаріатом. Тривалість обстеження відтак підтверджуватиметься довідкою лікувально-профілактичного закладу.
Призов громадян на строкову військову службу (далі — служба) включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин (абз. 2 п. 57 Положення № 352). Оповіщення громадян про необхідність прибуття на призовну дільницю для проходження призовної комісії у зв’язку із призовом на службу відбувається за повісткою, форма якої унормована в додатку 15 до Положення № 352. На зворотному боці повістки наводиться перелік документів, які повинен мати при собі призовник. Це, зокрема:
Призовники звільняються від роботи на час, необхідний для виконання обов’язків, пов’язаних із призовом на військову службу, проходження медичного огляду із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати (п. 2 ст. 21 Закону № 2232. Документом, що підтверджує виклик працівника до військового комісаріату для проходження призовної комісії (у т. ч. медичного огляду), є повістка. Саме повістка слугуватиме підставою для наказу про увільнення від роботи, констатуючу й розпорядчу частини якого можна сформулювати так:
Роботодавець зобов’язаний забезпечити гарантії, передбачені п. 2 ст. 21 Закону № 2232, незалежно від того, чи визначено обсяг гарантій у документах, виданих військовим комісаріатом. Оскільки забезпечення гарантій відбувається за рахунок роботодавця, потрібно отримати від працівника й документ, яким підтверджується факт явки до військового комісаріату та час, протягом якого працівник виконував військовий обов’язок. Законодавством не встановлено унормованої форми документа, який має видавати військовий комісаріат. Тож це може бути:
Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. № 1000/5 довідка є організаційно-розпорядчим документом. Отже, довідка довільної форми, видана військовим комісаріатом на підтвердження факту проходження працівником медичного огляду, яка містить усі обов’язкові реквізити, скріплена підписом та печаткою, є належним підтвердженням факту виконання працівником військового обов’язку. У табелі обліку використання робочого часу відсутність працівника позначають буквеним кодом «ІН» (цифровий код — 22).
Військкомат має повідомляти роботодавця лише про те, що працівника призвали на строкову військову службу або працівника мобілізували. Відповідно до пункту 2 статті 39 Закону № 2232 районний військовий комісаріат надсилає роботодавцю повідомлення про призов працівника на строкову військову службу, призов на військову службу під час мобілізації у 10-денний строк. Інших довідок, у т. ч. інформування роботодавця про звільнення військовослужбовця з військової служби, законодавством не передбачено. Після демобілізації та взяття на військовий облік військовозобов’язаних районні військові комісаріати проставляють відповідні відмітки у військовому квитку. У разі необхідності військовозобов’язаному надається довідка про проходження військової служби встановленого зразка. Роз’яснення з цього приводу надало Міністерство оборони України листом від 20.11.2015 р. № 116/2/2/21362. Оборонне відомство роз’яснило, чи повинні військкомати інформувати підприємства про призов працівника на військову службу та про демобілізацію, про полонених, убитих, зниклих без вісті працівників у ході АТО. Законодавством не передбачено надання інформації щодо загибелі, перебування у полоні, таких, які вважаються зниклими без вісті, військовослужбовців Збройних Сил України роботодавцю. Винятком є повідомлення рідних та близьких військовослужбовця.
Якщо працівник, якого звільнили в запас з військової служби, виходить на роботу, можливі кілька варіантів. Дії кадровика для кожного з них.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження військової служби громадянами України (ч. 9 ст. 26 Закону № 2232). Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (ч. 2 ст. 24 Закону № 2232). До військового квитка працівника військовою частиною мають бути внесені службові відмітки про прийняття та звільнення з військової служби з посиланням на дату та номер наказу. Дати, вказані у військовому квитку як початок і закінчення військової служби, визначають період, у який відповідно до статті 119 КЗпП України, на працівника поширюються гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку. Дата звільнення з військової служби визначається з урахуванням часу, необхідного для того, щоб дістатися до місця проживання. Тому не виключена ситуація, що працівник, звільнений з військової служби, наприклад, 10 квітня 2016 року, звертається до кадрової служби організації з метою приступити до роботи 14 квітня. За таких умов кадрова служба має підготувати наказ про вихід працівника на роботу у зв’язку із демобілізацією. Якщо до початку роботи необхідно провести інструктажі з охорони праці та техніки безпеки, пройти медичний огляд, про це обов’язково зазначається у наказі. Потрібно також ознайомити з наказом особу, відповідальну за ведення табеля обліку використання робочого часу. Не буде зайвим нагадати працівнику, що відповідно до частини 11 статті 26 Закону № 2232 він зобов’язаний у п’ятиденний строк прибути до районного (міського) військового комісаріату для взяття на військовий облік. Зважаючи на тривалу відсутність працівника на роботі під час проходження ним військової служби, скоріш за все, на посаду, яку працівник обіймав на момент мобілізації, було прийнято іншого працівника для виконання роботи на умовах строкового трудового договору (далі — строковик). У такому випадку строковик має бути звільнений з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору, про що має бути виданий наказ — напередодні дати, з якої демобілізований працівник має приступити до роботи.
Можливо, що після звільнення з військової служби працівник не одразу виявить намір приступити до роботи, тому звернеться до кадрової служби через певний проміжок часу після демобілізації. У такому випадку після появи демобілізованого на роботі уповноважена роботодавцем особа (як правило, працівник кадрової служби) має запропонувати працівникові надати письмові пояснення щодо його відсутності на роботі. Зважаючи на особливість ситуації роботодавець, напевне, визнає відсутність працівника на роботі відсутністю з поважних причин. За таких умов у наказі про вихід працівника на роботу у зв’язку із демобілізацією слід зазначити:
Ситуація цілком імовірна з огляду на те, що хтось із працівників може перебувати на лікуванні після отриманих поранень, «відпочивати» після повернення із зони бойових дій, продовжувати військову службу за контрактом або, у найгіршому випадку, перебувати у полоні чи розшукуватися у зв’язку із зникненням без вісті. Безумовно, звільнити працівника до з’ясування обставин його відсутності не дозволять ані сумління, ані законодавство про працю, яким не передбачено можливості припинення трудового договору з працівником внаслідок тривалого нез’явлення на роботі з невідомих причин. Причини, з яких працівник відсутній на роботі, не можуть вважатися «не поважними», допоки не буде встановлено, чому працівник не приступив до роботи. Якщо все ж працівник не з’явиться на роботі, необхідно звернутися за інформацією до родичів, військового комісаріату, який призвав працівника на військову службу, військової частини тощо. Якщо у результаті розшукових дій стане відомо, що працівник прийняв рішення продовжити військову службу за контрактом, отримав поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебуває на лікуванні у медичних закладах, або потрапив у полон чи визнаний безвісно відсутнім, працівник матиме додаткові гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на умовах, визначених частинами 4 і 5 статті 119 КЗпП України.
Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 05.12.2008 р. № 489 (типова форма № П-5). У табелі обліку використання робочого часу робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи, а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Часткова мобілізація військовозобов’язаних працівників проводиться на підставі повістки. У такому разі відсутність працівника на підприємстві оформлюється відповідним розпорядчим актом про увільнення від виконання службових або трудових обов’язків. У табелі обліку використання робочого часу час, протягом якого працівник відсутній у зв’язку з оголошенням часткової мобілізації, має відмічатись буквеним кодом «ІН» (інший невідпрацьований час), передбачений законодавством (виконання державних і громадських обов’язків, допризовна підготовка, військові збори, донорські, відгул тощо). Якщо роботодавець не має відповідних документів, що підтверджують відсутність працівника, у табелі обліку використання робочого часу такий час відмічається буквеним позначенням «НЗ» (неявка з нез’ясованих причин). Роз’яснення з цього приводу надало Міністерство соціальної політики України в листі від від 05.06.2015 р. № 225/06/186-15.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 р. № 426-VIII (далі — Закон № 426) КЗпП України доповнено статтею 772, Закон України «Про відпустки» (далі — Закон № 504) доповнено статтею 162, згідно з якими учасникам бойових дій та інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі — Закон № 3551) надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Право на додаткову відпустку мають як основні працівники, так і сумісники. Відпустки оплачуються за рахунок коштів підприємств. Ця відпустка не належить до категорії щорічних. Перелік осіб, які належать до учасників бойових дій та інвалідів війни, наведено у статтях 6 та 7 Закону № 3551-XII. Підставою для надання додаткової відпустки учаснику бойових дій чи інваліду війни є посвідчення інваліда війни або учасника бойових дій та заява працівника про надання йому додаткової відпустки. Тривалість додаткової відпустки не залежить від стажу роботи та надається при наявності статусу учасника бойових дій чи інваліда війни, своїм правом на відпустку відповідні категорії осіб користуються з 06.06.2015 р. (дата набрання чинності Закону № 426-VIII). Відповідно, цю відпустку необхідно включити до графіка відпусток. Додаткова відпустка учасникам бойових дій та інвалідам війни надається:
Додаткову відпустку для учасників бойових дій та інвалідів війни не можна:
Крім того, не допускається відкликання працівника з такої відпустки. У разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Відповідно до статті 10 «Порядок надання щорічних відпусток» Закону № 504 черговість надання відпусток на підприємстві, в установі, організації визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Згідно зі статтею 119 КЗпП України за працівниками, які проходять військову службу за призовом у зв’язку з мобілізацією, на особливий період, зберігається робоче місце (посада), такі працівники увільняються від роботи в роботодавця. Час військової служби за призовом під час мобілізації зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 504. Оскільки при складанні графіка відпусток визначити наперед час проходження військової служби за призовом у зв’язку з мобілізацією неможливо (працівник може продовжити службу на умовах контракту), то включати таких працівників у графік відпусток недоцільно. Після демобілізації працівника варто оформити доповнення до графіка відпусток, узгодивши початок і період відпустки, — з урахуванням інтересів виробництва, особистих інтересів працівника, можливості для відпочинку (ч. 10 ст. 10 Закону № 504) і стажу для надання відпустки, набутого за час військової служби.
До трудової книжки працівника такий запис вносити не потрібно з наступних підстав. Порядок ведення трудових книжок працівників визначає Інструкція, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 р. № 58 (далі — Інструкція № 58). Інструкція № 58 передбачає внесення до трудових книжок працівників записів про звільнення (пп. «д» розділу 2 Інструкції № 58). Однак, абсолютно зрозуміло, що йдеться про розірвання трудового договору (як з ініціативи працівника, так і з ініціативи роботодавця) або його припинення. У випадку увільнення працівника від роботи на час проходження військової служби у зв’язку з призовом під час мобілізації трудові відносини не перериваються. Про це свідчить обов’язок роботодавця із збереження за мобілізованим працівником місця роботи, посади (ст. 119 КЗпП України). Інструкцією № 58 внесення запису про увільнення (допуск до роботи) до трудової книжки працівника не передбачено. Таким чином вносити до трудової книжки працівника запис про увільнення його від роботи у зв’язку з призовом під час мобілізації та про допуск до роботи після демобілізації не потрібно.
Стаття 119 КЗпП України визначає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків. Так, за працівниками: призваними на строкову військову службу; призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Отже, працівників, призваних на строкову військову службу, слід увільняти від роботи зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку, керуючись частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Нагадуємо, що згідно із ч. 2 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Згідно положень ст. 24 Закону № 2232 закінченням проходження військової служби (днем фактичної демобілізації) вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Військовослужбовці на шляху прямування зі служби вважаються такими, що виконують обов’язки військової служби. До військового квитка працівника військовою частиною мають бути внесені службові відмітки про прийняття та звільнення з військової служби з посиланням на дату та номер наказу. Дати, вказані у військовому квитку як початок і закінчення військової служби, визначають період, у який відповідно до статті 119 КЗпП України, на працівника поширюються гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку. Дата звільнення з військової служби визначається з урахуванням часу, необхідного для того, щоб дістатися до місця проживання. У цей період за особою зберігається право на збереження та виплату середньої заробітної плати. Середній заробіток за цей час працівникові нараховується з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 із тієї ж середньої зарплати, за якою здійснювалась оплата за період військової служби. |
|||||||||||||||||||||||||
| Источник: Информ Центр Рени | |||||||||||||||||||||||||
