Відповідно до статті 136 Кодексу законів про працю України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками, – за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівникові.
Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Стягнення із заробітної плати працівника нестачі в розмірі понад розмір середньомісячного заробітку може здійснюватися на підставі його заяви або на підставі рішення суду.
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, в якій шкода була заподіяна. Коли нестача згідно зі ст. 137 КЗпП стала наслідком не тільки неправильної поведінки працівника, але й відсутності умов, які забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір відшкодування працівника повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли нестача заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
У судовому порядку шкода відшкодовується у випадках, якщо:
– розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну плату;
– розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку (перевищує, але законом установлено відповідальність у межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у разі припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв’язку із закінченням строку на видання розпорядження про відрахування);
– працівник не згоден із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром та звернувся з заявою до суду.
Шкода, заподіяна працівником третім особам, відшкодовується їм за рахунок підприємства-роботодавця, яке в подальшому стягує розмір відшкодування з працівника, винного у заподіянні шкоди, у порядку регресу.
При цьому днем виявлення факту заподіяння шкоди вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам, з якого й починають обчислювати річний строк для висунення підприємством до працівника регресної вимоги.
