Роз’яснення Управління Держпраці: Про тривалість робочого часу та часу відпочинку при роботі змінами

Питання тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу регулюються Кодексом законів про працю України.

Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Слід зазначити, що для працівників, як правило, установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Проте, на тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. 

Відповідно до статей 57, 58 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку та графіками змін. 

Визначення часу початку і закінчення щоденної (зміни) роботи відноситься до компетенції трудового колективу, сторін колективного договору, власника і профспілкового органу.

Графіки змінності визначають, зокрема, початок і закінчення роботи в кожній зміні; тривалість змін; час надання і тривалість перерви для харчування і відпочинку в кожній зміні; надання вихідних днів. 
Графіки змінності, що застосовуються на практиці, передбачають прямий порядок чергування працівників за змінами (після першої зміни працівник переходить у другу, потім – у третю) або у зворотному порядку.
Під змінною роботою розуміється метод організації праці у дві, три або чотири зміни, який може бути безперервним або з перервами, за яким працівники послідовно змінюють один одного на одних і тих самих робочих місцях відповідно до графіка змінності (роботи), що вводиться, якщо тривалість виробничого процесу перевищує допустиму тривалість щоденної роботи, а також з метою ефективнішого використання устаткування, збільшення обсягів продукції, що випускається, або послуг, які надаються.

Згідно з пунктом 4 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. N 138, виходячи з виробничих потреб, роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації або в колективному договорі може встановлювати з урахуванням характеру і умов праці тривалість роботи протягом до 12 годин робочого часу на зміну. 

Також, тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем (лист Міністерства соціальної політики України від 30.11.2012 р. N 463/13/116-62 «Щодо тривалості робочої зміни»).

При роботах змінами працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності. 

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. При цьому тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні. 

Призначення працівника на роботу протягом двох змін поспіль забороняється. Тобто, якщо працівник пробув на роботі (з урахуванням перерви на обід) 12 годин поспіль, то він повинен вийти в наступну зміну тільки через 24 години.

На сьогоднішній день для правильного обліку робочого часу при нестандартних графіках роботи можливий лише один вихід – застосування підсумованого обліку робочого часу.

Відповідно до статті 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, ділянках, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для даної категорії працівників щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням із профспілковим комітетом підприємства впровадження підсумованого обліку робочого часу для того, щоб тривалість робочого часу за обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік) не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 50 і 51 КЗпП).

Обліковий період визначається в колективному договорі. При підсумованому обліку робочого часу працівники повинні виходити на роботу і відпочивати відповідно до розробленого і затвердженого адміністрацією підприємства графіка. При цьому необхідно пам’ятати, що якщо робочий день такого працівника припадає на неділю, то він оплачується на загальних підставах.

Відповідно до п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1984 р. № 213, графіки змінності мають затверджуватися власником або уповноваженим ним органом разом з виборним органом первинної профспілкової організації і доводитися до працівників не пізніше ніж за один місяць до введення їх у дію.

Варто також зазначити, що про зміну істотних умов праці, а саме – про зміну режиму роботи в частині внесення змін до графіка змінності роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Держпраці