Тримати стрій: що робити коли не «вигрібаєш»

Потрясіння та стрес, що викликані, зокрема, війною, потребують неабияких зусиль для відновлення. Тому будь-яка демонстрація підтримки тішить і додає сил продовжувати боротьбу із рашистами. Так, дуже надихає приклад кількох фінських міст на кордоні з росією, які відтепер щодня вмикають гімн України, щоб продемонструвати солідарність із нашою країною. Проте в Україні та за її межами дуже багато українців, що вже понад вісім років та понад 160 днів повномасштабної війни відчувають себе кепсько. Відтак, маємо перемогти в ще одній війні – за себе. Маємо витягувати себе із прірви – шукати нові сенси, продовжувати жити, адже ми потрібні собі, близьким та Україні. Як зрозуміти, що вже час діяти і чому не варто закриватись, коли вже «не ок», розповіла Mind штатний психотерапевт у Levi9 Наталія Балануцева.

Простими виразами «мені не ок» або «я ок» нескладно описати свій поточний емоційний стан. Ними легко відповісти на запитання про самопочуття, щоб не вдаватися в подробиці та сигналізувати собі чи співрозмовнику про певну потребу чи зміну настрою.

Проте насправді за таким коротким «ок» або «не ок» можуть ховатися будь-які базові емоції, як-то радість, здивування, гнів, сум, страх і огида, а також багато їхніх комбінацій. Якщо описати гарний настрій одним словом буде достатньо, то при негативному самопочутті така стриманість може нашкодити.

Саме тому важливо виявляти свої дискомфортні емоції, проговорювати та легалізувати «негативні» відчуття, вміти їх називати, екологічно проживати та перетворювати те, що є основою стану «щось не ок», в потенціал для розвитку.

Кожен відчуває своє «не ок» по-різному

За своєю сутністю фраза «не ок» описує емоційний і фізичний стан, коли людині не вистачає цілісності в думках, відчуттях і образах. Він завжди індивідуальний та його прояви можуть бути надто різними. При цьому коріння часто тягнеться з попереднього чи наявного травматичного досвіду.

Умови, в яких ми вимушені жити вже понад п’ять місяців, самі по собі дуже складні, а, крім цього, вони ще й нагадують нам про неінтегровані та витиснені емоції, почуття, думки. Проте якщо правильно впоратися з досвідом життя під час війни, можна перетворити це в потенціал для розвитку.

Усвідомлення, що зцілює

Згідно із сучасними підходами в психології, зокрема в терапії, за Каніфольським, усвідомлення є основою всіх процесів психіки, що дозволяє розкрити потенціал людини. Усвідомивши ситуацію та спричинений нею травматичний досвід як цілісний процес, можна всеосяжно працювати з будь-якою подією, станом і ідентичністю.

Стан «мені не ок» може звучати і як «мене накрило», «я всьо», «вибили землю з-під ніг» тощо. Це грубі узагальнення, проте вони яскраво передають психічний стан людини, що дозволяє згодом усвідомити та виразити відчуття через метафори (на що це схоже) та самоідентичність (хто я в цьому). А далі – дивимося, як трансформується метафора з часом.

Вірогідно, ви сприйматимете його по-іншому, можливо навіть позитивніше. Як бачите, в нас є багато можливостей для змін на краще, якщо володіємо інструментами усвідомлення.

Чек-лист роботи з дискомфортом

Вийти зі стану «не ок» і пропрацювати обтяжливі емоції можна самостійно через усвідомлення чи звернутися за допомогою до психолога – особливо, якщо після декількох практик не стає легше. Наприклад, у Levi9 спеціалісти завжди можуть безоплатно проконсультуватися з корпоративними психотерапевтами. В будь-якому випадку важливо не ігнорувати свій стан і піклуватися про себе.

Експрес-ідентифікація емоцій

1. Назвати це почуття (я відчуваю…).
2. Знайти в тілі (де це, скільки місця займає).
3. Як це виглядає, на що схоже – уособити в предмет чи явище, що мають свою форму, розмір, колір.
4. На кого спрямоване відчуття та як би ви хотіли його позбутися (кричати, бігти, лежати, бити, плакати…) та як довго (хвилина, місяць, вічність).
5. Уявити свій стан потім, коли дискомфорт зникне, як ця зміна відчувається у тілі. Зафіксуйте це та подумайте над альтернативним сценарієм – що б вам було краще в цьому випадку. Такі роздуми дозволяють відкрити потенціал для майбутнього розвитку.

Після завершення всього кола розплутування складних емоцій, ми перевіряємо своє поточне самопочуття та порівнюємо з початковою точкою. Якщо осад і відлуння дискомфорту все ще залишилися – починаємо практику заново.

Кейс пошуку нової діяльності

Дієвість методики найкраще показує кейс з особистої практики. Так, у клієнтки був запит на зміну діяльність. Щоб побачити сутність цього бажання, ми почали розбиратися з почуттями. Виявили втому та знайшли, де вона відчувається в тілі.

Далі, коли ми спробували ще більше розкрити потенціал через питання «що було б краще» – картинка трансформувалася в зграю чайок, що підтримують одна одну в польоті. У реальності це символізувало однодумців.

Усі етапи супроводжувалися змінами у фізичному, емоційному, образному станах, тобто усвідомлення було цілісним. У результаті цих сесій ми пропрацювали втому та клієнтка відчула, що змінювати роботу не потрібно. Натомість краще розширювати діяльність і працювати не лише індивідуально, а й з групами та компаніями – тобто шукати однодумців і розширюватись. Бажане швидко втілилося в життя. Якщо немає внутрішніх перепон, все реалізується якнайкраще.

Записати, проговорити, реалізувати

Проговорення відчуттів, що ховаються за безликим «не так», дозволяє побачити різні за силою та проявом емоції. Крім того, їх можна записувати чи виражати максимально активно: витанцьовувати, викрикувати, вимальовувати, виплакувати, вибігувати. Це – своєрідна формула «ви-робити», куди підставляєте будь-яке відчуття – так, як хотіли б його виразити. При цьому зробити це можна як у реальності, так і уявити себе за, скажімо, танцями, бігом або биттям посуду. Головне – відчувати зміни в тілі та робити те, що хочеться, а не заміняти одну активність іншою. Після задоволення потреби емоційний стан обов’язково нормалізується, знайдуться нові сенси та відчуття оновленого себе.

І тоді, як ми з колегами виявили під час терапії, навіть ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) може стимулювати людину особистісно та професійно зростати, розкривати потенціал і сприяти так званому постравматичному розвитку.

Віримо в перемогу нас і нашого духу – на рівні особистості, країни та світу!