УПК щодо оподаткування операцій зі прощення чи списання заборгованості

Узагальнююча податкова консультація

щодо оподаткування операцій зі прощення чи списання заборгованості

Питання:

Чи визнається списання з балансу банком виданого кредиту його прощенням для цілей застосування підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі – Кодекс)?

Відповідь:

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Рішення банку з питань бухгалтерського обліку, зокрема щодо знецінення або списання знеціненого активу в бухгалтерському обліку банку не має на меті встановлення, зміни чи припинення взаємних прав та обов’язків між банком та боржником, зокрема шляхом прощення боргу. Закон не зобов’язує повідомляти боржника про облікові процедури (у тому числі списання) стосовно заборгованості у бухгалтерському обліку банку.

Отже, відображення у бухгалтерському обліку банку та відповідні облікові процедури банку (у тому числі списання) щодо заборгованості позичальника перед банком не є правочином у значенні статті 202 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) або діями, що спрямовані на зміну відповідного кредитного договору та припинення (частини) зобов’язань позичальника за таким договором шляхом прощення боргу або іншим чином. Відповідне списання банком фінансового активу з балансу не перешкоджає банку продовжувати стягнення заборгованості або відступлення права вимоги до боржника.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦКУ, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 509 ЦКУ, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до статті 605 ЦКУ, зобов’язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Прощення боргу є правочином у значенні статті 202 ЦКУ, оскільки є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина перша статті 1055 ЦКУ передбачає обов’язкову письмову форму кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, правочин (угода) щодо припинення зобов’язань (або її частини) боржника за кредитним договором із банком шляхом прощення боргу, має бути вчинений у письмовій формі, якщо кредитним договором прямо не передбачена можливість і форма такого одностороннього правочину.

Підпункт «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу визначає дохід платника податку – фізичної особи від прощення (анулювання) кредитором боргу (кредиту), та зобов’язання такого кредитора як податкового агента у такому випадку.

З урахуванням наведеного вище, списання банком у бухгалтерському обліку кредиту, виданого банком боржнику, як фінансового активу банку, не є прощенням боргу, та сума такої списаної банком заборгованості не включається до оподатковуваного доходу боржника для цілей застосування підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу.