Вексель у посередницьких операціях

Вексель може служити засобом оплати товарів, робіт, послуг; кредиту, коли товар продають із розстроченням або з відстроченням оплати; забезпечення як інструмент, що має в правовому плані спрощену процедуру стягнення боргу.

Крім того, його використовують у посередницьких операціях, якими є правочини за договорами комісії та доручення, які зазвичай поділяють на операції, пов’язані або з придбанням, або з продажем товарів, робіт, послуг (далі — товарів). З’ясуємо, чи правомірне використання векселя в цих операціях.

Комісія на продаж товарів

Згідно зі статтею 1011 Цивільного кодексу України (ЦК) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. До умов договору комісії чинний ЦК відносить, зокрема, відомості про майно та його ціну. І цілком логічною можна вважати в цьому випадку домовленість сторін про розрахунки векселем.

Під час виконання договору комісії на продаж товар перебуває у володінні двох осіб почергово: комітента і комісіонера. І лише потім він потрапляє у власність покупця, який за нього і розраховуватиметься. Постає запитання про правомірність здійснення розрахунків за товар на кожному з цих етапів: йдеться про розрахунки за товар покупця з комісіонером і комісіонера з комітентом.

Етап 1. Розрахунок покупця з комісіонером векселем.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III (далі — Закон № 2374) видавати перевідні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари.

Отже, як підставу для видачі векселя законодавець встановлює обов’язкову наявність трьох умов:

–          особа, яка видає вексель, має борг перед особою, на користь якої вексель видають;

–          зазначений борг грошовий, тобто не можна оформити векселем борг у вигляді обов’язку передати певну кількість товару;

–          грошовий борг виник у результаті постачання товару.

Позаяк для обгрунтування правомірності видачі покупцем комісіонерові векселя потрібна наявність трьох передбачених умов, проаналізуємо їх наявність на цьому етапі. Зміст доручення за договором комісії в нашому випадку становить продаж комісіонером товару комітента третій особі. Тож цілком логічним буде стверджувати, що така третя особа — покупець. Придбавши товар за договором купівлі-продажу, укладеним з комісіонером, він матиме борг перед комісіонером; борг цей буде грошовим; виникне борг як внаслідок постачання товару.

Згідно зі статтею 1018 ЦК усе отримане комісіонером за договором комісії є власністю комітента. Отже, вексель, отриманий комісіонером від покупця, стане також власністю комітента.

Важливо

Вексель, отриманий комісіонером від покупця, стане власністю комітента

Проте слід мати на увазі, що за умовами договору комісії комітента може цікавити виручка лише у вигляді коштів, або тільки у вигляді векселя, або в тому чи тому вигляді. Тому договором комісії може бути передбачено, що в результаті продажу комісіонером товару третім особам комісіонер зобов’язаний:

–          отримати від них виручку тільки у вигляді коштів, приймати вексель як оплату товару він не має права;

–          отримати від них виручку тільки у вигляді векселя, виданого як оплата товару, а сам вексель передати комітентові;

–          отримати від них виручку у вигляді коштів або у вигляді векселя, виданого як оплата товару, і все отримане (гроші або сам вексель) передати комітентові;

–          передати комітентові виручку лише у вигляді коштів; при цьому комісіонер має право приймати як оплату товару і векселі, які до моменту розрахунків з комітентом він зобов’язаний «перетворити» на кошти, продавши їх або отримавши за ними платіж.

З огляду на викладене висновуємо: покупець, видаючи вексель комісіонерові, може зазначити як першого векселедержателя комітента або комісіонера.

Комітента зазначають, якщо вексель підлягає передачі комісіонером комітентові і такий обов’язок комісіонера випливає з умов договору комісії, незалежно від того, чи зобов’язаний комісіонер або має право отримати вексель як оплату товару. У цьому випадку цілком логічно і законно вважати першим легітимним векселедержателем комітента, який і має значитися у векселі як особа, якій або за наказом якої платіж має бути здійснений. Умова про зазначення комітента як векселедержателя має бути обумовлена в договорі купівлі-продажу, що укладають між комісіонером і покупцем.

Комісіонера зазначають, якщо згідно з умовами договору комісії комітента «цікавлять» тільки гроші. У цьому випадку, хоча це і не узгоджується зі статтею 1018 ЦК, власником векселя вважатиметься комісіонер, а не комітент, що бажає отримати лише гроші. Це випливає зі статті 16 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 07.06.1930 (далі — УВЗ). Згідно з нею особа, у якої перебуває вексель, вважається законним його держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів. Крім того, статті 1 і 75 УВЗ встановлюють, що особа, якій або за наказом якої платник за векселем зобов’язаний здійснити платіж, має бути обов’язково зазначена в тексті векселя.

Тобто комісіонер, що отримав такий вексель, має право «перетворити» його на гроші самостійно, реалізувавши вексель у будь-який спосіб або пред’явивши його до платежу, і повернути виручку комітентові. Втім, комісіонер може передати комітентові і сам цей вексель.

Також слід зазначити, що стаття 4 Закону № 2374 встановлює обов’язкову наявність зазначених трьох критеріїв лише для видачі векселя, не поширюючи їх на операції з передачі векселів третім особам. На практиці ж покупець може розрахуватися з комісіонером векселем, отриманим від третьої особи. За винятком вимог щодо видачі векселя покупцем комісіонерові все, що пов’язано з видачею векселя, стосується і його передачі покупцем комісіонерові. Відмінність лиш у тому, що в нашому випадку все викладене з приводу того, кого зазначати у векселі першим векселедержателем, стосуватиметься зазначення як індосата (особи, яка отримує вексель за індосаментом) комітента або комісіонера.

Етап 2. Розрахунок комісіонера з комітентом векселем.

На цьому етапі розглянемо дві ситуації:

–          комісіонер передає комітентові вексель, отриманий ним від покупця як оплата товару, проданого йому під час виконання доручення, яке випливає з договору комісії;

–          комісіонер передає комітентові власний вексель, виданий як оплата свого боргу перед комітентом.

Головне питання, яке потрібно вирішити в цьому випадку: чи виникає у комісіонера перед комітентом грошовий борг за поставлений товар?

За першої ситуації наявність ствердної відповіді на це запитання не має особливого значення, оскільки в цьому випадку комісіонер вексель не видає, а передає. А зазначена вимога про обов’язкову наявність грошового боргу за поставлений товар встановлена лише для видачі векселів.

У другій же ситуації тільки ствердна відповідь на це запитання виправдовуватиме, узаконюватиме і «легітимізуватиме» видачу комісіонером власного векселя для розрахунків із комітентом. Отож звернемося до аналізу законодавства і права.

Як випливає зі статті 1018 ЦК, усе отримане комісіонером у межах виконання доручення за договором комісії належить комітентові і має бути йому віддане. Але доки комісіонер нічого не отримав від покупця, то й віддавати комітентові він нічого не зобов’язаний.

Отже, борг комісіонера перед комітентом виникне лише після отримання комісіонером від покупця коштів як плати за поставлений товар. Позаяк у цьому випадку йдеться про комісію на продаж товару, слід однозначно стверджувати, що цей борг буде грошовим.

Отже, дві із зазначених необхідних умов для правомірності видачі векселя вже є. Залишилося знайти доказ того, що цей борг є заборгованістю за поставлений товар.

Зверніть увагу

Борг комісіонера перед комітентом виникне лише після отримання комісіонером від покупця коштів як плати за поставлений товар

Зауважимо, що в статті 4 Закону № 2374 йдеться про наявність боргу за поставлений товар. Причому не конкретизується, що цей товар має бути поставлений саме тому, хто видає вексель. Про це можна лише здогадуватися. Ця норма може поширюватися і на товар, поставлений через комісіонера.

Правомірність цього твердження підтверджує і пункт 189.7 Податкового кодексу України, в якому передбачено, що векселем забезпечується, а не здійснюється платіж.

Також звертаємо увагу, що вексель не є правочином. Вексель, як цінний папір, є річчю, тобто предметом правочину.

Комісія на купівлю товарів

Як зазначали, за договором комісії комісіонер зобов’язується за дорученням комітента за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Таким правочином може бути не лише продаж, а й купівля товару. Оплата товару в межах цього договору передбачає два етапи: від комітента до комісіонера і від комісіонера до продавця. Причому будь-яка черговість на цих двох етапах не обов’язкова, оскільки згідно зі статтею 1024 ЦК комітент має просто відшкодувати витрати комісіонера, пов’язані з виконанням ним доручення, яке є предметом договору комісії. У ЦК не конкретизовано, коли відшкодування має відбуватися — до чи після таких витрат. Отже, комітент може забезпечити комісіонера всім необхідним (наприклад, грошима) до того, як комісіонер розпочне виконувати доручення або вже після понесення комісіонером відповідних витрат.

Зверніть увагу

Оскільки комісіонер укладає договір продажу товару від свого імені, то зобов’язання за таким договором виникають саме у нього

Позаяк комісіонер укладає договір продажу товару від свого імені, то зобов’язання за таким договором виникають саме у нього. Це також випливає зі статті 1016 ЦК. Зобов’язання сплатити товар і буде тим боргом, який є грошовим і виникає в результаті постачання продавцем товару. Тому навряд чи у когось виникнуть сумніви в правомірності видачі комісіонером векселя як оплати отриманого від комітента товару.

Цілком логічно припустити і таку умову договору комісії, за якою комітент не забезпечує комісіонера коштами, необхідними для оплати купленого товару, а відшкодовує пов’язані з оплатою витрати, розмір яких дорівнює номінальній вартості векселя, виданого комісіонером продавцеві як оплата товару. Комітент може мати намір спочатку переконатися, чи той товар придбаний, а продавцеві потрібні будуть певні гарантії оплати, якими й буде отриманий ним від комісіонера вексель.

Сумніви можуть виникнути, якщо комітент виявить бажання погасити свою заборгованість перед комісіонером в частині відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням доручення, передбаченого договором комісії. У статті 1024 ЦК це право комісіонера називається відшкодуванням витрат, але аж ніяк не грошовим боргом за поставлені товари, що й може викликати сумніви в правомірності видачі комітентом комісіонерові векселя.

Спробуємо обгрунтувати твердження, що, відшкодовуючи комісіонерові витрати, пов’язані з виконанням ним доручення комітента, комітент не лише фактично, а і юридично оплачує товар, куплений для нього комісіонером. Почнемо з того, що згідно зі статтею 1011 ЦК комісіонер діє хоч і від свого імені, але все-таки за рахунок комітента. Діяти за чийсь рахунок означає, що той, за чий рахунок діє якась особа, згоден і оплачуватиме усі борги, здійснені цією особою. А позаяк таким боргом буде грошовий борг за поставлений товар, то цілком логічною є видача комітентом векселя безпосередньо на користь продавця.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!Відшкодовуючи комісіонерові витрати, пов’язані з виконанням ним доручення комітента, комітент не лише фактично, а і юридично оплачує товар, куплений для нього комісіонером.

Якщо ж потрібна видача векселя комітентом на користь комісіонера, то вона здійснюється для погашення грошового боргу комітента перед комісіонером, що виник із зобов’язання комітента відшкодувати витрати комісіонера, пов’язані з придбанням товару. Це випливає зі статті 1024 ЦК.

Отже, видача комітентом векселя комісіонерові для погашення боргу перед ним з відшкодування витрат, пов’язаних з оплатою купленого у межах доручення товару, або ж видача комітентом векселя безпосередньо на користь покупця для оплати придбаного у останнього товару, фактично буде погашенням грошового боргу за фактично поставлений товар.

Доручення на продаж товарів

Згідно зі статтею 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Аналізуючи доручення на продаж, особливу увагу слід звернути на те, що згідно із зазначеною нормою правочин, здійснений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов’язки довірителя.

Зверніть увагу

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя

Отже, договір купівлі-продажу, укладений на виконання договору доручення, відрізняється від договору, укладеного на виконання договору комісії, тим, що обов’язки покупця товару виникатимуть стосовно довірителя, який, у свою чергу, матиме право вимагати їх виконання. Отже, грошовий борг покупця виникатиме перед довірителем, від імені якого діє повірений. Тому нелогічним видається питання про те, кому покупець повинен буде видати або передати вексель як плату за придбаний товар. Таким векселедержателем буде довіритель.

Можлива ситуація, коли повірений, отримавши на свій рахунок кошти від покупця, має бажання, схвалене довірителем, видати довірителеві вексель на таку саму суму. У нашому випадку можна говорити про аналогічність цієї ситуації тій, яка вже була розглянута, у разі видачі векселя комісіонером комітентові для компенсації вартості товару, отриманого і проданого у межах виконання договору комісії.

Доручення на купівлю товарів

Як було зазначено, за договором доручення повірений діє від імені та за рахунок довірителя, тобто продавець товару, проданого довірителеві, від імені якого діє повірений, може отримати вексель лише від довірителя, навіть якщо такий вексель буде підписаний повіреним. Для цього повірений повинен мати доручення (це випливає зі статті 5 Закону № 2374).

Дуже складно обгрунтувати правомірність видачі довірителем власного векселя повіреному, оскільки товар довіритель отримає де-юре не від повіреного, а від продавця. Обов’язок же відшкодувати витрати повіреного, про який ідеться в статті 1007 ЦК, важко «підвести» під грошовий борг за поставлений товар, позаяк продавець передаватиме товар довірителеві, хай навіть і в особі повіреного.

Отже, від свого імені повірений не зможе передати товар продавцеві.

 По материалам: Персональний сайт Олександра Єфімова