Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 671/22/19, в якій досліджував питання визнання спадщини відумерлою.
Обставини справи
У січні 2019 року Волочиська міська об`єднана територіальна громада в особі Волочиської міської ради звернулася із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна в комунальну власність.
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду, у задоволенні заяви Волочиської міської ОТГ відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в ході розгляду заяви не встановлено беззаперечних доказів, які давали б підстави вважати доведеним не лише факт настання і дату смерті особи, а й факт неприйняття чи відмови від прийняття спадщини її спадкоємцями (у разі смерті спадкодавця). Крім цього пунктом 5 частини першої статті 555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежував строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави. Отже, заява про визнання спадщини відумерлою не може бути задоволена.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідна тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).
ВС зазначив, що системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що:
- в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися;
- оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою;
- з урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому одночасний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню.
У справі, що переглядається, суди встановили: особа померла в 1996 році; спадщина після її смерті відкрилася у 1996 році. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР, яким не передбачалась можливість визнання спадщини відумерлою, оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то відповідно до статті 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави. Тому суди правильно відмовили у задоволенні заяви.
