Які курсові різниці та коли виникають у разі обов’язкового продажу інвалюти та при її придбанні?

Обов’язковий продаж інвалюти

П. 2 Постанови № 410 (який втратить чинність з 16.06.2017 р.) встановлено перелік надходжень в іноземній валюті з-за кордону, які підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку.

Ними є надходження на користь юросіб, які не є уповноваженими банками, фізосіб-підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юрособи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій НБУ.

Ці надходження в іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо НБУ, у розмірі 50%.

Решта надходжень в іноземній валюті залишається в розпорядженні резидентів та нерезидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Цією ж нормою встановлено перелік надходжень, за якими не потрібно  продавати валюту. Серед них є кредити та іноземні інвестиції, а от позик від нерезидентів немає.

Декілька окремих слів щодо отриманої позики від нерезидента.

Оскільки у п. 2 Постанові № 410 не має винятків щодо отриманих запозичень у вигляді позики, можна зробити висновок, що отримані резидентом від нерезидента-засновника суми поворотної фіндопомоги також мають конвертуватися у національну валюту. Обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку підлягають надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та російських рублях у розмірі 50%.

Вимога, встановлена п. 2 постанови НБУ № 410, діє до 15 червня 2017 року включно. Нацбанк продовжив її окремою своєю постановою від 30.05.2017 р. № 45. Перелік надходжень у валюті, які не підлягають обов’язковому продажу, залишився таким же, як був і в п. 2 Постанови № 410. Ця вимога набере чинності з 16 червня та діятиме до 13 грудня 2017 року включно. Про це ми писали тут.

Доля надходжень в інвалюті

Отриману інвалюту, яка підлягає обов’язковому продажу, уповноважений банк зобов’язаний попередньо зарахувати на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2603 «Розподільчі рахунки суб’єктів господарювання» (розподільчий рахунок).

Обов’язковий продаж інвалюти уповноважений банк повинен буде здійснити без доручення клієнта й виключно наступного робочого дня після дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок (п. 2 Постанови №410, а з 16.06.2017 р. – п. 4 Постанови № 45).

На поточні рахунки в іноземній валюті зараховуються кошти, зокрема, перераховані з-за кордону нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами (договорами, угодами) через розподільчі рахунки (п. 5.3 Інструкції № 492).

Рахунок 2603 призначений для обліку коштів, які підлягають розподілу або додатковому попередньому контролю, у тому числі сум коштів в іноземній валюті, що підлягають обов’язковому продажу.

 Бухоблік

Придбання та продаж інвалюти. Для обліку коштів в іноземній валюті, що підлягають розподілу або додатковому попередньому контролю, у тому числі сум коштів в іноземній валюті, що підлягають обов’язковому продажу відповідно до законодавства потрібно застосовувати субрахунок 316 «Спеціальні рахунки в іноземній валюті».

Тож кошти, які надходять на розподільчій рахунок, мають відображатися за Дт 316. А частина валюти, яка має бути в обов’язковому порядку продана, відображатиметься в момент її продажу на субрахунку 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті».

А от для придбання банком інвалюти за проханням підприємства потрібно застосувати субрахунок 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті».

При відображенні в обліку операцій в інвалюті потрібно пам’ятати про виникнення курсових різниць за ними.

Курсові різниці. Згідно з п. 8 П(С)БО 21 курсові різниці визначаються лише за монетарними статтями в іноземній валюті. Відповідно до п. 4 П(С)БО 21 монетарні статті — це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані чи сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Підприємство рахує курсові різниці за монетарними статтями (п. 7, 8 П(С)БО 21):

• на дату господарської операції;
• на дату балансу.

Курсові різниці від перерахунку коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей  в межах операційної діяльності відображаються відповідно до п. 8 П(С)БО 21 у складі інших операційних доходів (витрат). За Інструкцією № 291 інформація про доходи та витрати (втрати) від таких курсових різниць відображається на субрахунку 714 «Дохід від операційної курсової різниці» та субрахунку 945 «Втрати від операційної курсової різниці» відповідно.

А курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність мають відображатися у складі інших доходів (витрат). Для віображення в обліку таких курсових різниць потрібно використовувати субрахунок 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці» та субрахунку 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць» відповідно.

Відповідний алгоритм відображення у складі витрат та доходів курсових різниць залежно від монетарних статей встановлено п. 20 та п. 29 П(С)БО 16 та п. 7 П(С)БО 15.

При отриманні виручки за експортною операцією підприємствам потрібно враховувати у складі власних активів таку виручку за датою її надходження на розподільчий рахунок та на поточний валютний рахунок, визначаючи дохід/витрати від продажу валюти та курсові різниці. Оскільки цей рахунок відноситься до власності банку, то виписку з цього рахунку підприємство отримати не зможе. За домовленістю з банком підприємство може отримати виписку або довідку про рух валюти за цим рахунком.

При придбанні інвалюти слід також визначати доходи або витрати від придбання інвалюти. Це відбувається у зв’язку з тим, що комерційний курс, за яким підприємство придбаває іноземну валюту, часто відрізняється від курсу, установленого Нацбанком. Тому сума, сплачена підприємством за іноземну валюту, відрізнятиметься від суми, за якою іноземну валюту зараховано на баланс при первісному визнанні. В цьому випадку можуть виникати як доходи, так і витрати при купівлі інвалюти. Як правило, комерційний курс вищий за офіційний курс НБУ, тому найчастіше при придбанні валюти виникають витрати.

При цьому позитивну різницю між ціною придбання іноземної валюти та її балансовою вартістю слід відображати на субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти», а від’ємну різницю між ціною придбання іноземної валюти та її балансовою вартістю –  на субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти». Це випливає з призначення цих субрахунків за Інструкцією № 291.

Розглянемо детально, які проведення потрібно зробити при отриманні виручки за експортною операцією, при отриманні кредиту від нерезидента, а також операції придбання інвалюти підприємством.

Облік отримання виручки від експортної операції

Облік отримання інвалютного кредиту та нарахування відсотків

*субрахунок 506 використовується для відображення довгострокового кредиту в інвалюті, а субрахунок 685 – для короткострокового кредиту.

** на рахунку 55 обліковується довгострокова заборгованість за нарахованими відсотками

Облік придбання інвалюти