2017 рік виявся плідним на активні дії щодо впровадження реформ у сфері правосуддя, серед яких насамперед треба відзначити проведення конкурсу до найвищої судової інституції – Верховного Суду, а також запуск нової системи виконання судових рішень. На черзі – зміни процесуальних кодексів.
Як відомо, із 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (Закон про процесуальні зміни).
Чому це питання є настільки важливим і що з процесуальним законодавством було не так, якщо його довелося міняти? Передусім треба нагадати, що в нас не англосаксонська правова система, а правова система жорсткого формалізму. Будь-яка випущена з уваги (випадково чи навмисно) деталь у процедурі розгляду спорів може нанівець звести право особи на судовий захист. Так, звичайно, держава забезпечує кожному це право та будь-який спір рано чи пізно мав би вирішитись, а якщо й не вирішиться, то гіпотетично можна нагадати Україні про зобов’язання, закріплені в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Але особу з порушеним правом зазвичай цікавить швидкий та ефективний захист такого права з мінімальними витратами.
Реформа 2010-го та її вплив на процесуальне законодавство
Проблему ефективності процесуального законодавства намагались вирішити ще у далекому 2010-му. Але політичної волі на реальну реформу не було. Натомість були намагання взяти судову систему під контроль Президента України, позбавивши Верховний Суд України (ВСУ) реальних повноважень. Все ж треба визнати, що окремі кроки виявились досить успішними.
Для прикладу, було запроваджено автоматизовану систему документообігу – систему, яка на деякий час обмежила можливість керівництвом суду призначати на «потрібні» справи «потрібних» суддів. Хоча свято життя тривало не довго: суди досить швидко освоїли навики роботи з цим інноваційним інструментом і знайшли комірки обходу автоматизованого призначення суддів.
Поряд з цим революційних на той час змін зазнали інститути апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, що дало змогу уникнути низку процесуальних диверсій, спрямованих на затягування судового розгляду. Для прикладу, звичайний спір про стягнення кредитної заборгованості міг роками кочувати із суду до суду через оскарження процесуальних рішень (ухвал про відкриття провадження у справі тощо), так і не доходячи до вирішення згаданого спору по суті. За цей час доступ до активів боржника максимально ускладнювався, а ресурс стягувачів виснажувався. Проблему вирішили шляхом визначення переліку ухвал суду, що не підлягають оскарженню окремо від судового рішення по суті справи, а також скасування вимоги направлення оригіналів матеріалів судової справи до суду вищої інстанції у разі оскарження проміжних ухвал суду.
І на завершення, реформа 2010 року дала початок уніфікації судових процесів.
Повертаючись до Закону про процесуальні зміни, треба зауважити, що головний акцент законотворців спрямовано на вирішення проблем:
– застарілості системи документообігу;
– порушення принципу правової певності;
– строків розгляду справ;
– обмеженості засобів доказування та їх невідповідності розвитку суспільства та технологій;
– неефективності заходів забезпечення позову й утопічності їх отримання;
– зловживання правами учасниками провадження та безкарності за подібні дії;
– розбіжностей у правилах розгляду цивільних, господарських і адміністративних справ.
Що ми отримали в кінці, спробуємо розібратись у цій статті.
Уніфікація процесів
Насамперед треба відзначити, що намір у 2010-му уніфікувати процесуальні кодекси нарешті знайшов своє відображення в згаданому законі. Уперше спори, які виникають із різних сфер діяльності будуть вирішуватись за одними правилами. Це спрощує роботу юристів, вносить певне зерно справедливості в доказовий процес, а також можливість рівноцінно відстоювати свої права в різних формах судочинства.
Інститут показання свідків у господарському процесі
Найістотніших змін зазнав господарський процес у цьому сенсі. Як відомо, цей процес документальний, тобто основні докази, які вирішують долю справи – письмові документи. Оскільки запроваджується нове джерело доказів – показання свідків, бізнесу доведеться більш ретельно підбирати персонал і відшліфувати внутрішні процеси діловодства. Іншими словами, обставини, які раніше презюмувались, можуть стати предметом додаткових досліджень і докорінно змінити хід подій у справі, якщо не її результат.
Наказне провадження в господарському процесі
Ще однією новелою господарського процесу є запровадження наказного провадження – форми, яка мала б спростити розгляд незначних безспірних вимог (до 160000 грн). Водночас є великі сумніви щодо того, чи набере цей інструмент популярності, з огляду на спірний (як правило) характер проблем у господарських правовідносинах, які генерують звернення до суду. Як наслідок, після проведення нескладних формальностей, – скасування судового наказу та звернення в позовному порядку, що лише затягне розгляд спірного питання.
Мирова угода на стадії касаційного розгляду в господарському процесі
Також для учасників господарської справи надано можливість примиритись на стадії касаційного розгляду та закрити спір без вигадування креативних процесуальних механізмів вирішення цього питання (відкликання скарги, відмови від позову тощо).
Упорядкування стадійності судового розгляду в господарському процесі
Поряд з цим доопрацьовано стадії розгляду справи та їх процесуальні межі. Зокрема, введено стадію підготовчого провадження, яка розпочинається моментом відкриття провадження та триває до закриття підготовчого засідання. Ця стадія плавно переходить у стадію розгляду справи по суті, яка завершується судовими дебатами. Нововведення мають важливе значення для процесу, оскільки нечіткість у цьому сенсі призводила до зловживань та спекуляцій, як наслідок окремі процесуальні дії (подання доказів, зустрічного позову) вчинялись із очевидним порушенням строків.
«Залишення скарги без руху» в господарському процесі
З позитивних змін господарського процесу треба відзначити введення механізму «залишення скарги без руху», тобто можливість усунути недоліки поданих апеляційних та касаційних скарг (несплата судового збору, відсутність формальних даних у скарзі тощо) протягом установленого строку. На перший погляд, дрібниця, але саме в господарських справах процесуальні помилки під час подання скарг призводили до того, що скаржнику приходилось вигадувати причини поважності таких помилок, які апріорі існувати не могли. І доля розгляду касаційної чи то апеляційної скарги в такому випадку залежала винятково від думки та настрою суду.
Електронний суд
Серед змін, які торкнулись усіх без винятку процесів, треба виділити передусім введення електронного суду. Так, система правосуддя нарешті переходить від паперового документообігу до використання сучасних електронних технологій. Якщо вірити законотворцям, ми нарешті отримаємо доступ до повноцінного обміну документами між судом та іншими учасниками. Окрім цього, що взагалі революційно, обмін в електронній формі стане можливим між судами. Маємо надію, що нові технології скоротять не лише строки обміну документами, але й розгляду справ. Разом з цим це тривалий процес, що буде відбуватися поетапно та навряд чи відбудеться наступного року.
Електронний доказ
На продовження теми електронного судочинства треба згадати новий засіб доказування, який запроваджується в усіх без винятку процесах, а саме – електронний доказ. Як не дивно, його вже активно використовують і зараз: подають роздруківки з Інтернету (на підтвердження інформації, яка існує винятково в електронній формі), документи, засвідчені електронним цифровим підписом, відео- й аудіозаписи на цифрових носіях. Але прийняття та оцінка таких доказів здійснюється на страх і ризик окремих суддів, оскільки питання до цього часу не мало чіткого регулювання. У нових редакціях процесуальних кодексів електронний доказ нарешті отримав повноцінний статус, що мало б виключити будь-яких спекуляцій. Водночас ноу-хау вимагає від суду серйозної «підкованості» в цій сфері.
Усунення «повторної касації»
Окрім цього, нарешті виключається стадія «повторної касації», яку в поточній редакції кодексів відіграє перегляд справи ВСУ. Після набрання чинності процесуальними змінами:
– Вищі спеціалізовані суди та ВСУ замінюються новоствореним Верховним Судом.
– Стадія перегляду ВСУ зливається із стадією касаційного розгляду. Окремі підстави для перегляду, як-от: рішення ЄСПЛ проти України та неконституційність законів, – замінюються процедурою перегляду судових рішень за виключними підставами. Інші, а саме: неоднакове застосування судами касаційних інстанцій у подібних правовідносинах, чи невідповідність рішення суду висновку ВСУ, – зникають взагалі.
Такий підхід є позитивним кроком у судочинстві, оскільки встановлює юридичну певність та стабільність у спірних правовідносинах.
Нове в забезпеченні позову
Зміни також торкнулись механізму забезпечення позову, особливо в господарському процесі, де перелік суттєво доповнився. Окремо для цивільного та господарського процесів передбачено можливість забезпечити особі виконання судового рішення в майбутньому шляхом передачі речі, яка є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору, а також шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що підлягають передачі або сплаті відповідачеві та перебувають у інших осіб. Яким чином буде реалізовано вказані механізми, наразі невідомо.
Зустрічне забезпечення
Наступним кроком реформаторів є введення інституту зустрічного забезпечення (за винятком адміністративного процесу). Цей механізм дає право суду зобов’язати позивача забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, зокрема шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Єдиний нюансом в цьому випадку є те, що для відшкодування збитків потрібно звертатись з окремим позовом. Водночас отримання задоволення позову буде здійснюватися з коштів зустрічного забезпечення.
Відшкодування витрат на адвоката
Позитивним зрушенням у процесуальному законодавстві є реформування системи відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Нагадаємо, що до 15.12.2017 година роботи адвоката в адміністративному та цивільному процесі обмежувалась сумою, яка складає 640 грн. У господарському процесі розміри відшкодування взагалі не було лімітовано. Поряд з цим були відсутні критерії, яким повинні відповідати витрати. Цю проблему Закон про процесуальні зміни має намір вирішити шляхом становлення судом співмірності розміру витрат на адвоката із:
– складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
– часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
– обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
– ціною позову та (або) значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Очевидно, що є низка оціночних понять, але такий крок дає хоча б мінімальні орієнтири для адекватного вирішення цього питання.
Із цікавих нововведень треба приділити особливу увагу механізму забезпечення відшкодування витрат на професійну правову допомогу шляхом покладення обов’язку на позивача внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Такий крок зумовлено зловживаннями сторони та генеруванням «технічних спорів» у диверсійних цілях.
Також треба зазначити, що згідно з вимогами Закону про процесуальні зміни кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та які очікує понести в зв’язку із розглядом справи. Інакше суд має право відмовити у відшкодуванні. Попередні розрахунки може бути відкориговано протягом розгляду справи. Більше того, передбачається можливість розглянути це питання після ухвалення рішення по суті спору.
Новели у процесі доказування
Змін у процесах зазнав також процес доказування. Зокрема, передбачено автоматичне встановлення судом:
– «негативних» обставин (невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події) (за винятком адміністративного процесу);
– обставин, для з’ясування яких було витребувано докази, але особа ухиляється від надання таких доказів;
– обставин, для з’ясування яких було призначено експертизу, у разі ухилення учасника справи від подання на вимогу суду необхідних для проведення експертизи документів.
Ідея цікава, вона уже частково наявнав колишньому цивільному процесі та стосувалась наслідків ухилення особи від участі в експертизі. Мета очевидна – підтримання дисципліни учасників провадження в процесі доказування. Але водночас ніхто не заперечує, що зацікавлений суд не затребує документи, яких в природі немає, а встановлена обставина не стане вирішальною для значних грошових стягнень з «винної» сторони.
Спрощене провадження
Цікавим з погляду оптимізації процесу, є впровадження нової форми судочинства – спрощеного провадження, яке застосовується до малозначних справ та справ незначної складності. Позитивним моментом є те, що справи з цієї категорії розглядають швидше. Але водночас форма накладає певні обмеження на учасників провадження (строки вчинення процесуальних дій тощо). Поряд з цим активні дискусії вирують навколо критеріїв віднесення справ, які можуть розглядатись в порядку спрощеного провадження. Згадані критерії є нечіткими та оціночними, а їх встановлення здійснюється, як завжди, «на розсуд суду». Тому не випускають ризики зловживань, а також потенційне скасування винесених рішень у спрощеній процедурі вищими судами суто з формальних міркувань.
Зразкові справи
Для адміністративного процесу в плані уніфікації розгляду справ треба виділити механізм розгляду зразкових справ. Цей інструмент передбачає можливість суду, який розглядає одну чи більше типових справ, звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них як судом першої інстанції. Зразкові справи розглядатимуться за правилами спрощеного позовного провадження, а провадження в аналогічних (типових) справах можуть бути зупинені. Висновки із «зразкового» рішення повинні враховувати інші суди в типових справах.
Штрафи
Насамкінець хотілось би згадати питання, яке викликало в юридичній спільноті дуже багато дискусій та емоцій. Це питання відповідальності за процесуальні зловживання чи невиконання процесуальних обов’язків. Про які саме зловживання йдеться? Передусім про оскарження судових рішень, які не підлягають оскарженню; подання безглуздих зустрічних позовів, численних безпідставних відводів суддів для затягування розгляду, кількох однакових позовних заяв для вибору «лояльного» судді; не надання на вимогу суду доказів, що усуває можливість з’ясувати всі обставини та й взагалі інколи вирішити спір тощо.
Законодавець цю проблему вирішує радикально та запроваджує штрафи. Зокрема, в господарському процесі розмір штрафу за перший акт становить від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за повторність чи систематичність – від п’яти до п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей процесуальних кодексів розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховують станом на 1 січня календарного року, у якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. У цьому сенсі треба зазначити, що штрафи можуть стягуватись як із учасника провадження, так і з його представника. Якщо проаналізувати заходи з попередніх редакцій процесуальних кодексів, що забезпечувались у подібних випадках, то ціна питання в господарському процесі становила всього 1700 грн і лише за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. У цивільному та адміністративному процесі взагалі були відсутні стягнення.
Поряд з цим варто зазначити, що законодавчими змінами передбачено численні обмежувальні процесуальні механізми, які нейтралізують вплив процесуальних диверсій або відкидають їх взагалі. Відтак, це має вигляд, що законотворець вирішив банально перестрахуватись. Проблема лише в тому, що подібні кроки можуть мати й іншу «сторону медалі», коли під «колесо інквізиції» потраплять цілком невинні особи:
– клієнти адвокатів, які не узгоджували певні дії або повинні страждати через неякісну правову допомогу (помилки тощо);
– адвокати, які прийняли справу від інших адвокатів чи клієнта, який вів справу самостійно та вже на конкретний момент спровокував того чи іншого суддю;
– як адвокати, так і клієнти, унаслідок необґрунтованих вимог суду, конфлікту оцінки та тлумачення тих чи інших дій як зловживань тощо.
Підсумовуючи, треба визнати, що реформа 2017-го має суттєві якісні зрушення порівняно з реформою 2010-го. Процеси, хоч і з незначними відмінностями, але справді стали уніфікованими. Поряд з цим законодавець доклав максимально зусиль для того, щоб спростити розгляд простих справ, розвантажити Верховний Суд та зосередити його увагу на вирішенні концептуальних проблемних питань правозастосування, а також на формуванні єдиної судової практики. Важливо, що процеси стали детально регламентовані, провадяться разом із розвитком технологій та суспільства, охоплюють широкий інструментарій боротьби з процесуальними зловживаннями та невиконанням вимог суду тощо. Це в сукупності істотно спрощує роботу учасників провадження, дисциплінує їх та втілює надію на досягнення завдань судочинства.
Андрій Дацьків,
юрист АО Arzinger
